«Багато хто… виїхав до Німеччини цілком добровільно... Окупаційна влада спочатку розраховувала на добровільність, що, порівняно з жахіттям радянських соціалістичних експериментів, Німеччина виглядатиме привабливіше. Серед населення України активно розповсюджували листівки “Так працюють жінки й дівчата в Німеччині”… Інформаційні служби… обіцяли пільги тим, хто виїде до рейху, та їхнім близьким». Валентина Шайкан, українська дослідниця (Повсякдення українців у роки німецької окупації. 1941–1944. — К., 2010. — С. 24–25) «...Нас везли цілий тиждень голодними, лише воду давали. …На військовому заводі… я пропрацював рік і три місяці. Спершу в механічному цеху — дуже тяжка праця! …А «харч» був — 20 г хліба, тарілка супу з червоної брукви та дві картоплини на добу. Працювали по 10 годин, вихідний мали лише в неділю. …Ми жили в бараках, спали на стружці. У кожного був свій номер, нас тільки так і називали. …Між собою ми мало спілкувалися… Тоді дуже багато остарбайтерів помирало — люди гинули просто під час роботи». Станіслав Ільницький, колишній остарбайтер

DashaT141    3   10.05.2021 10:28    1