1.1. «Ми, русини, особливо в Галичині, з давен-давна хлопська нація. Майже все, що піднеслося
понад хлопа,
чи то шляхта, чи міщани, - все те за польських часів зробилося полаком, за
Австрії зразу німцем, а пізніше знов полаком. При руській мові, при руській народності лиша-
лися тільки прості чорні хлопи і вбогі та маловчені сільські священики. Вищі духовні особи,
Єпископи та каноніки говорили й писали по-польськи або по-латині. Цікава річ, що в перших
50 літах австрійського панування польська мова серед галицького духовенства, навіть у мен
ших містах і у селах, була розширена далеко більше, ніж за часів Польської держави. Так само
й ті міщанські родини, що в початку австрійського панування ще були лишилися при рущині,
до 1820 року майже зовсім спольщилися» (І. Франко).
1.2. «Найновіший, однак, твір малоросійської літератури, який дійсно можна рекомендувати ко-
ному любителю слов'янської літератури, особливо філологам і граматикам, насамперед ради
пізнання тієї мови, якою розмовляє більше мільйона слов'ян, є надрукований тут, у Буді,
1837 р. під назвою "Русалка Дністрова". Це перша книга, написана простою народною мало-
російською мовою і надрукована нашими гражданськими буквами» (Т. Павлович, редактор
часопису «Србскій народний листь»).
1.3. «...В день перед знесенням панщини зібралися Русини у Львові, заснували товариство Головну
руську раду для оборони прав руського народу, в котрій обняв провід тодішній спискon (onic-
ля митрополит) Григорій Яхимович. З'явився тоді перший руський часопис "Зоря Галицька",
а восени 1848 р. заходом поета Миколи Устияновича і Івана Борискевича з'їхалися у Львові
руські учені, щоби порадитися над розвитком руської мови і руського письменства, і заснува
ли товариство Галицько-руська матиця, котре мало видавати книжки для просвіти народу»
(К. Левицький).

edynorozhok    3   11.11.2020 16:19    14