Порівняльна господарська оцінка природніх умов та ресурсів природніх зон їх вплив на життя да діяльнісь людини

Вплив господарської діяльності людини на природні умови і природні ресурси
Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.
Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до
н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).
До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України гаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод. Землеробський вплив на ландшафти України є переважаючим і саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їх місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувались агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, меліоративні, пасовищні). На сільськогосподарське користування припадає 80 % земельного фонду України: лісостепові, степові ландшафти розорані на 75—85 %.
На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусного горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія нині проявляється на площі 12 млн гектарів. Щорічно до 3 тис. гектарів земель руйнується ярами. В степових ландшафтах через екстенсивну технологію землеробства втрати гумусу за останні 20 років становлять 1,5—2,5 % в орному шарі.
У зоні мішаних лісів України орні землі займають близько 40 % земельного фонду, мало їх у гірських районах: Українських Карпатах — 16,8, Кримських горах — 21,4 % земельного фонду.
Землеробський вплив найбільш проявляється через агротехніку і меліорацію, якими зумовлюється зниження (підвищення) рівня ґрунтових вод. Істотними чинниками землеробського впливу є полив, вапнування, обробіток і піскування земель, впровадження контурної чи смугової системи землеробства, створення лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний в зоні мішаніх лісів, окремих частинах Лісостепу. Там осушувальні меліорації поєднуються з хімічними, фіто-меліоративними та культурно-технічними заходами (підсів трав, заміна чагарників луками та ін.). У лісостепових і степових ландшафтах України зрошенням регулюється їх вод-
нотепловий і сольовий режими, при цьому проявляються супутні несприятливі процеси (підняття легкорозчинних солей, просадки, підтоплення).