Чому зона мішаних лісів найменш освоєна для землеробства​

Прадавній український ліс – це зачарований світ, де річки й озера багаті на рибу, а кожна галявина дарує духмяні ягоди і гриби. Восени під ногами шурхотить опале листя, а навесні з-під снігу визирають проліски і сон-трава. Тут затишне, не надто спекотне літо. Зима помірно холодна. Щедро зрошена дощами земля дарує вологу струнким соснам, кремезним дубам, сторічним букам. Цілюще повітря пахне мохом і сосновою смолою. Річки повноводні, неначе водопілля ніколи не минає. Струмки звивисті, як велетенські змії, що ховаються у лісовій гущаві. Над берегами схиляються старезні верби. А над усім цим – густо-синє небо, яке тоне у чистому дзеркалі озер. Біля поліщукової хати лелека в’є гніздо, поряд із криницею росте кущ калини і стоїть, схиливши голову, журавель. І позирає мертвими вікнами місто Прип’ять, обпалене вічним болем чорнобильської катастрофи. Усе це – Українське Полісся