Чи має національний чинник вплив на внутрішньополітичну ситуацію у Канаді?​

ответ:Важливість дослідження такого світового суспільного явища, характерного для XIX–XX століть, як національні рухи важко переоцінити, оскільки вони породжують проблеми міжнаціональних відносин у багатонаціональних державах. Оскільки більшість держав світу є поліетнічними, то національна проблема як явище притаманне багатьом країнам.

На відміну від інших країн, колишніх колоній у Північній Америці, де імміграційний потік синтезувався на засаді англомовного населення, у канадській державі виникла власна специфіка в національних відносинах. У Канаді історично склалося суспільство з наявністю двох основних етнічних компонентів – франко- й англоканадського походження. Сутність національної проблеми полягає в тому, що майже все франкоканадське населення країни, яке становить близько чверті загальноканадського, за етнічним складом відрізняється від інших провінцій, оскільки переважна більшість населення є нащадками вихідців із Франції та сконцентроване в межах однієї з десяти провінцій Канадської Федерації – Квебек. Квебекці схильні розглядати Канаду як політичний союз, що забезпечує співіснування двох культурних спільнот, які відрізняються не тільки мовою, але й етнічним походженням.

Після завоювання Британською короною Нової Франції 1760 року французька колонія стала британським володінням [7, с. 26]. Період невизначеності для колишньої французької колонії закінчився з перемогою Великої Британії у Семилітній війні, уякій також брали участь Франція, Іспанія та Португалія, і підписанням Паризького договору в 1763 р. [14] Відповідно до статті четвертої договору, Квебек офіційно ставав британською колонією. Суперечності між англо- та франко канадцями майже в усіх сферах життєдіяльності стало початком виникнення франкоканадського або квебекського національного питання.

Утворення в 1867 р. канадського домініону, що об’єднав у федеративний союз більшість британських колоній у Північній Америці, а саме: Онтаріо, Квебек (раніше утворювали провінцію Канада), Нова Шотландія і Нью-Брансуїк, стало важливою подією в історії стосунків англо- та франкомовних канадців [5, с. 12–14]. Саме представники Квебеку були найзацікавленіші в утворенні самоврядної федерації. В основі цієї зацікавленості містилися дві взаємопов’язані причини. По-перше, утворення федерації дозволило б франкомовній і католицькій більшості в майбутній провінції Квебек утворити інститут самоуправління. Звичайно, Квебек став би частиною федеративного союзу, у якому центральний уряд контролює питання зовнішньої політики, оборони й економічного розвитку, але питання культури та соціальної сфери при цьому регулюються законодавством провінції. По-друге, амбіції лідерів франкомовних канадців сягали можливості утворення в майбутньому двонаціональної (аборигенне населення до уваги не бралось) держави на території від Атлантичного до Тихого океанів [9, p. 189–191]. Ці амбіції підкріплювалися також існуванням певної частки франкомовних канадців у провінції Нью-Брансуїк і, найважливіше, значної кількості франкомовних метисів (нащадки від змішаних шлюбів індіанців і європейців) у степовій частині країни, яка пізніше стала провінцією Манітоба [10, p. 69–72]. Проте, як показав час, франкомовне населення залишилося переважаючим тільки в провінції Квебек, що не заважало лідерам Нижньої Канади наполягати на дуалістичній природі федеративної держави в Канаді.

Становище цих двох націй від самого початку було нерівноправним: навіть у самому Квебеку англоканадська меншина зайняла панівну позицію. Розвиток франкоканадської торговельної еліти значно стримувався й англійською владою, і місцевою католицькою церквою [10, p. 346–348]. Однак упродовж ХХ ст. економічні відносини між федеральним центром і Квебеком зазнали значних змін. До того ж, домінування англоканадського капіталу в квебекській економіці доповнювалося жорсткою економічною політикою федерального центру.