Чверть території сучасних США, включно з економічними гігантами Техасом і Каліфорнією, належала Мексиці до укладення в 1848 р. договору Гвадалупе-Ідальго. Невдовзі після «покупки Гадсдена» (1853) сформувався сучасний кордон, повний контроль над яким вкрай важко встановити через його протяжність у майже 2000 миль. Частина його проходить по річці Ріо Гранде, яка висихає і тому не є великою перешкодою. Після підписання двосторонньої угоди між США і Китаєм в 1880 про заборону двосторонньої торгівлею опіумом китайські іммігранти в Сіналоа (Мексика) поклали початок традиції масштабної транскордонної наркоторгівлі. Сіналоа продовжує бути кримінальним центром до наших днів. Політика заборони алкоголю у США в 1920-х призвела до контрабанди алкоголю з Мексики та розростання організованої злочинності, особливо в таких прикордонних містах як Сьюдад-Хуарес.
Нобелівський лауреат з літератури Маріо Варгас Льоса у 1990 році назвав Мексику «бездоганною диктатурою».. Він мав на увазі домінування в країні лівоцентристської Інституційно-Революційної партії (ІРП) протягом більшої частини ХХ ст. Партію було засновано після так званої Мексиканської революції у 1929 році. Забезпечене однопартійністю стабільне становище в Мексиці під час Холодної війни було в інтересах США і вони заплющували очі на контроверсійні аспекти правління ІРП. Під час Холодної війни Мексика під домінуванням Інституційно-Революційної партії намагалася дистанціюватися від США з огляду на неоднозначність їх політики в Латинській Америці. Побоювання, що будь-які відносини зі Сполученими Штатами неодмінно будуть нерівними, залишалось в свідомості політичного класу Мексики і ставало вагомою перешкодою до співпраці двох країн. Посол США в Мексиці у 1998—2002 роках Джеффрі Давідоу охарактеризував відносини двох країн як відносини «ведмедя і дикобраза» — так він назвав книгу про свій досвід роботи у Мексиці. Значення цієї метафори — грубість і прямолінійність американців і чутливість та гостра негативна реакція мексиканців
Після умовного посилення плюралізму з другої половини 1980-х ІРП утримувала більшість у парламенті до 1997-го, а президентський пост аж до обрання на цю посаду Вінсенте Фокса, кандидата від Партії національної дії у 2000. Дев'яності роки в Мексиці були часом поступового переходу від однопартійної системи. Роль США у мирному переході до влади до опозиції у кінці ХХ ст. була обмеженою. Сполучені Штати активно забезпечували участь на виборах міжнародних гачів, попри небажання президента Салінаса. Загалом же офіційна риторика США полягала в тому, що народ Мексики має сам змінити свою владу.
Довгий час зв'язком між двома країнами була Двостороння комісія (Binational Commission Її попередник — Консультативний механізм, започаткований у 1977 р. президентами Картером і Лопесом Портільйо. Двостороння комісія створена у 1981 р. як майданчик для консультацій, які проходять час від часу. З тих пір вона «існувала багато років у тій чи іншій формі» (посол США Джон Негропонте). Результатом її діяльності є звіти і рекомендації для вироблення політики США. Таким чином, співпраця двох країн не дійшла до створення спільних інтеграційних інституцій, а залишалась на рівні консультацій.
Чверть території сучасних США, включно з економічними гігантами Техасом і Каліфорнією, належала Мексиці до укладення в 1848 р. договору Гвадалупе-Ідальго. Невдовзі після «покупки Гадсдена» (1853) сформувався сучасний кордон, повний контроль над яким вкрай важко встановити через його протяжність у майже 2000 миль. Частина його проходить по річці Ріо Гранде, яка висихає і тому не є великою перешкодою. Після підписання двосторонньої угоди між США і Китаєм в 1880 про заборону двосторонньої торгівлею опіумом китайські іммігранти в Сіналоа (Мексика) поклали початок традиції масштабної транскордонної наркоторгівлі. Сіналоа продовжує бути кримінальним центром до наших днів. Політика заборони алкоголю у США в 1920-х призвела до контрабанди алкоголю з Мексики та розростання організованої злочинності, особливо в таких прикордонних містах як Сьюдад-Хуарес.
Нобелівський лауреат з літератури Маріо Варгас Льоса у 1990 році назвав Мексику «бездоганною диктатурою».. Він мав на увазі домінування в країні лівоцентристської Інституційно-Революційної партії (ІРП) протягом більшої частини ХХ ст. Партію було засновано після так званої Мексиканської революції у 1929 році. Забезпечене однопартійністю стабільне становище в Мексиці під час Холодної війни було в інтересах США і вони заплющували очі на контроверсійні аспекти правління ІРП. Під час Холодної війни Мексика під домінуванням Інституційно-Революційної партії намагалася дистанціюватися від США з огляду на неоднозначність їх політики в Латинській Америці. Побоювання, що будь-які відносини зі Сполученими Штатами неодмінно будуть нерівними, залишалось в свідомості політичного класу Мексики і ставало вагомою перешкодою до співпраці двох країн. Посол США в Мексиці у 1998—2002 роках Джеффрі Давідоу охарактеризував відносини двох країн як відносини «ведмедя і дикобраза» — так він назвав книгу про свій досвід роботи у Мексиці. Значення цієї метафори — грубість і прямолінійність американців і чутливість та гостра негативна реакція мексиканців
Після умовного посилення плюралізму з другої половини 1980-х ІРП утримувала більшість у парламенті до 1997-го, а президентський пост аж до обрання на цю посаду Вінсенте Фокса, кандидата від Партії національної дії у 2000. Дев'яності роки в Мексиці були часом поступового переходу від однопартійної системи. Роль США у мирному переході до влади до опозиції у кінці ХХ ст. була обмеженою. Сполучені Штати активно забезпечували участь на виборах міжнародних гачів, попри небажання президента Салінаса. Загалом же офіційна риторика США полягала в тому, що народ Мексики має сам змінити свою владу.
Довгий час зв'язком між двома країнами була Двостороння комісія (Binational Commission Її попередник — Консультативний механізм, започаткований у 1977 р. президентами Картером і Лопесом Портільйо. Двостороння комісія створена у 1981 р. як майданчик для консультацій, які проходять час від часу. З тих пір вона «існувала багато років у тій чи іншій формі» (посол США Джон Негропонте). Результатом її діяльності є звіти і рекомендації для вироблення політики США. Таким чином, співпраця двох країн не дійшла до створення спільних інтеграційних інституцій, а залишалась на рівні консультацій.