Селище Солотвино розташоване на правому березі річки Тиса, у передгір'ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м над рівнем моря. Старі назви: Акнаслатина, Марамороська Солотвина, Слатинські Доли, а давня назва "Слатіна" румунською означає "ропа", тобто солона вода.
Хоча археологи знайшли тут румунські солекопальні ще ІІ ст. н.е., перша письмова згадка датується 1359 р. (тоді місцеві соляні багатства належали угорській короні), коли Слатіна зі сусідніми селами з румунським населенням стало власністю сім'ї Драгоша із Бедеу (сучасна Бедевля), який повернувся у Мараморош з походу на землі, що називались Молдовою. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках королівського двору. Для відправки цього цінного продукту існував так званий Соляний шлях з Солотвина до країн Західної Європи. Вздовж цієї дороги зводилися оборонні укріплення, замки. Австрійський період правління приніс краю розруху, але розпочалось будівництво глибоких шахт.
Наприкінці Першої світової війни у селищі діяла одна амбулаторія. 21 жовтня 1968 р. у складі Солотвинської міської лікарні відкрилась алергологічна секція.
Велику і цікаву інформацію про історію селища надають так звані Мараморошські дипломи, віднайдені в архівах у ХІХ — на початку ХХ ст.
Селище Солотвино розташоване на правому березі річки Тиса, у передгір'ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м над рівнем моря. Старі назви: Акнаслатина, Марамороська Солотвина, Слатинські Доли, а давня назва "Слатіна" румунською означає "ропа", тобто солона вода.
Хоча археологи знайшли тут румунські солекопальні ще ІІ ст. н.е., перша письмова згадка датується 1359 р. (тоді місцеві соляні багатства належали угорській короні), коли Слатіна зі сусідніми селами з румунським населенням стало власністю сім'ї Драгоша із Бедеу (сучасна Бедевля), який повернувся у Мараморош з походу на землі, що називались Молдовою. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках королівського двору. Для відправки цього цінного продукту існував так званий Соляний шлях з Солотвина до країн Західної Європи. Вздовж цієї дороги зводилися оборонні укріплення, замки. Австрійський період правління приніс краю розруху, але розпочалось будівництво глибоких шахт.
Наприкінці Першої світової війни у селищі діяла одна амбулаторія. 21 жовтня 1968 р. у складі Солотвинської міської лікарні відкрилась алергологічна секція.
Велику і цікаву інформацію про історію селища надають так звані Мараморошські дипломи, віднайдені в архівах у ХІХ — на початку ХХ ст.
Объяснение: