В небольшом бассейне плавает полузатопленная лодка. Уровень воды в лодке такой же, как в бассейне. Из лодки зачерпнули ведро

Патріотизм - це одна із ланок людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм - величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед. Та не судилося...