Жан-Батіст Поклен, відомий усьому світові як геніальний комедіограф Мо- льєр, народився в родині придворного піпалерника. Він з дитинства виховувався у придворному оточенні і чудово знав дворянство.
Завдяки пишному правлінню Луї XIV престиж дворянства в цей час піднявся дуже високо. Нерідко заможні купці за гроші купували собі дворянські титули. Старе родовите дворянство з погордою ставилося до цих «вискочок», проте часто вони в житті виявлялися спритнішими та заповзятливішими, ніж дворяни. Нове дворянство захоплювало важливі пости у державі. Ім’я дворянина для рядового бюргера було оточене символом величі та витонченості. Мольєр же намагається показати, що нічого високого у дворянстві немає. Шляхтичі, як і всі пересічні люди, можуть бути обмеженими, неправдивими, примхливими і грубими.
У п’єсі «Міщанин-шляхтич» дворянство представлене графом Дорантом і маркізою Доріменою. Граф Дорант — світський франт, що вдає із себе впливову особу при королівському дворі. Судячи з усього, він збіднілий шляхтич. Недарма він позичає гроші у пана Журдена. Він хоче поліпшити свої справи одруженням з багатою маркізою Доріменою. Але залицяння потребує грошей. З цією метою Дорант використовує простодушного пана Журдена. Він схилив його до думки, що Дорімена звернула на нього, пана Журдена, увагу і не проти приймати його залицяння. Заради здійснення своєї заповітної мрії — стати аристократом — пан Журден надсилає маркізі коштовні подарунки, влаштовує для неї розваги та бенкет у своєму домі. Чи варто казати, що граф передає маркізі всі ці дарунки від свого імені?
Фортуна посміхається Дорантові. Навіть церемонію висвячення Журдена в «мамамуші» маркіза сприймає як виставу, організовану спеціально для її розваги. Маркіза вбачає в цьому вищий доказ щирості почуттів графа і погоджується стати його дружиною.
Дорант домігся прихильності маркізи подарунками, які переконали її, що граф — багата людина. Це і стало для маркізи головним у її рішенні одружитися з ним. У цьому прихована тонка насмішка з обох аристократів: маркіза шукає багатого жениха, а граф — багату наречену. Протягом всієї п’єси ми жодного разу не бачимо прояву почуттів, що виникають між закоханими.
Жан-Батіст Поклен, відомий усьому світові як геніальний комедіограф Мо- льєр, народився в родині придворного піпалерника. Він з дитинства виховувався у придворному оточенні і чудово знав дворянство.
Завдяки пишному правлінню Луї XIV престиж дворянства в цей час піднявся дуже високо. Нерідко заможні купці за гроші купували собі дворянські титули. Старе родовите дворянство з погордою ставилося до цих «вискочок», проте часто вони в житті виявлялися спритнішими та заповзятливішими, ніж дворяни. Нове дворянство захоплювало важливі пости у державі. Ім’я дворянина для рядового бюргера було оточене символом величі та витонченості. Мольєр же намагається показати, що нічого високого у дворянстві немає. Шляхтичі, як і всі пересічні люди, можуть бути обмеженими, неправдивими, примхливими і грубими.
У п’єсі «Міщанин-шляхтич» дворянство представлене графом Дорантом і маркізою Доріменою. Граф Дорант — світський франт, що вдає із себе впливову особу при королівському дворі. Судячи з усього, він збіднілий шляхтич. Недарма він позичає гроші у пана Журдена. Він хоче поліпшити свої справи одруженням з багатою маркізою Доріменою. Але залицяння потребує грошей. З цією метою Дорант використовує простодушного пана Журдена. Він схилив його до думки, що Дорімена звернула на нього, пана Журдена, увагу і не проти приймати його залицяння. Заради здійснення своєї заповітної мрії — стати аристократом — пан Журден надсилає маркізі коштовні подарунки, влаштовує для неї розваги та бенкет у своєму домі. Чи варто казати, що граф передає маркізі всі ці дарунки від свого імені?
Фортуна посміхається Дорантові. Навіть церемонію висвячення Журдена в «мамамуші» маркіза сприймає як виставу, організовану спеціально для її розваги. Маркіза вбачає в цьому вищий доказ щирості почуттів графа і погоджується стати його дружиною.
Дорант домігся прихильності маркізи подарунками, які переконали її, що граф — багата людина. Це і стало для маркізи головним у її рішенні одружитися з ним. У цьому прихована тонка насмішка з обох аристократів: маркіза шукає багатого жениха, а граф — багату наречену. Протягом всієї п’єси ми жодного разу не бачимо прояву почуттів, що виникають між закоханими.
Объяснение: