Ми з дітьми прийшли осінній сад. Яскравий, сонячний день бабиного літа, ласкаві промені гріють землю і нерухомі дерева, гілля яблунь, груш, вишень в різнобарвному вбранні. Я розповідаю дітям про те, як готується до тривалої і холодної зими все живе в природі: дерева, насіння рослин, що впало на землю, птахи, які в нас зимують, комахи. Переконавшись що діти переживають, відчувають багатство змісту емоційного забарвлення слів і словосполучень, Я пропоную малятам розповісти про те, що вони бачать і відчувають. На моїх очах ось якраз народжуються напрочуд тонкі і яскраві думки про навколишню природу: "у голубому небі розтав табун білих лебедів", "Дятел стукає по корі дерева, і дерево дзвенить..."... Діти не переказують моїх слів, а висловлюють своє. Думка живе, збагачується, у дитини виробляється уміння думати, вона переживає почуття радості мислення, яке не можна ні з чим порівняти—насолоду пізнання. Вона відчуває себе мислителем. (В. О. Сухомлинський «сто порад учителеві») Вимоги яких принципів навчання були реалізовані у цій ситуації?

EnotGermany    3   25.01.2022 21:41    1