А може, ти складеш власну «живу» казку?

Лісова чарівниця танцює , кружляє на галявині . Раптом вона бачить засмучену білочку.
Чарівниця :
- Чому плачеш , білко дорога ?
Білка з сумом говорить :
- З подругами лісовими довго я гуляла, та й усе на світі ми позабували. Cтрибала , гасала та й біди зазнала, ніжку я зламала. Зима наступає, а їжі немає.
Лісова чарівниця :
-Я допоможу тобі. Тепер удвох ми швидше впораємось. Всяк інколи робить помилки. Але справжні та щирі друзі завжди допоможуть у скрутну хвилину.
Білка трохи з посмішкою :
- Добре.
Чарівниця та білочка, тримаючись за руки, пішли у ліс. Побачили високу ялину і на самім її вершечку багато шишок.
Білочка й говорить :
- Як тепер я зможу вилізти на таке високе дерево ? Давай попросимо лісорубів зрубати ялинку, тоді я зможу запасти на зиму багато шишок.
Чарівниця :
- Коли дерево здорове та живе, його не можна рубати, бо за ними заплаче матінка-природа.
Білка :
- І що ж нам робити? Давай візьмемо драбину, я бачила її неподалік у дворі одного господаря.
Чарівниця :
- Негарно без дозволу брати чужі речі. І у школі не надумай взяти чужого олівця, бо засумує його власниця.
Білочка:
- Тепер я уже знаю , що не можна робити погано іншим.
Чарівниця :
- Нарешті, я можу використати свою чарівну паличку. Вона робить те, що я захочу. Але виконує мої бажання тільки для тих, у кого добре та чисте серце, хто багато працює та любить природу.
Білочка:
- Я теж стану справжнім другом природи і не буду лінуватись.
Чарівниця махає чарівною паличкою. Звідкись з’являється молоток, як живий, працює із цвяшками. Дощечка до дощечки. І вже готова драбинка.
Білочка:
- Зачекай, та чому ти зразу не використала чарівну силу палочки ?
Чарівниця:
- Я хотіла тебе навчити бути мудрою. Ти ж зрозуміла урок ?
Білочка та чарівниця назбирали шишки. Потім щасливі розійшлися своїми стежками. Білочка чемно виконувала поради чарівниці, і завжди з радістю розказувала всім лісовим мешканцям про цю незвичайну пригоду, про надану допомогу.