1)описати характеристику правильного уявлення і розуміння техніки спортивної ходьби.2) Описати засоби до навчання рухам ніг у поєднані з рухами тазом та відповідність їх фазам техніки спортивної ходьби. 55Б

Ходьба належить до видів активного пересування за рахунок роботи задіяного в ній рухового апарату й здійснюється за до відштовхування від ґрунту.

Як фізична вправа ходьба має велике оздоровче значення. Під час тривалої ходьби активно працює велика кількість м'язів, у результаті чого посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем, що позитивно впливає на роботу всіх органів і систем організму.

Ходьба належить до циклічних вправ і складається з повторення в певній послідовності одних і тих самих рухів, тому при аналізі техніки циклічних вправ достатньо розібрати один цикл, визначивши темп чи частоту повторень рухів.

Циклом у ходьбі вважається подвійний крок, протягом якого кожна частина тіла проходить всі фази руху. Природність застосування в повсякденному житті й циклічність рухів зумовлюють значну автоматичність і високу постійність основної структури ходьби.

Характерною ознакою ходьби є постійна наявність опорної фази, тобто постійного контакту з ґрунтом однієї або обох ніг.

За час подвійного кроку кожна нога перебуває в опорній і маховій

фазах. В опорній — нога підтримує тіло та відштовхується від ґрунту, після чого нога виноситься вперед — тобто виконує черговий крок. Тривалість періоду опору під час ходьби довша за тривалість періоду маху, чим і пояснюється наявність постійного опорного положення.

Спортивна ходьба. Особливості техніки спортивної ходьби зумовлені правилами змагань: контакт спортсмена із землею має бути постійним.

При звичайній ходьбі частота кроків досягає 200 разів на хвилину, виникає фаза польоту, й спортсмен переходить на біг. Задля уникнення цього вдаються до техніки спортивної ходьби: нога ставиться на ґрунт на п'ятку випрямленою й залишається прямою до моменту відриву її від землі. Під час перенесення ноги вперед вона згинається. Руки під час ходьби врівноважують тіло спортсмена, регулюючи темп пересування. При цьому вони зігнуті в ліктьових суглобах. Рухи руками виконуються вперед — всередину кистю до рівня ключиці й назад ліктем трохи назовні.

Характер роботи рук впливає також на довжину кроку, тобто на швидкість ходьби. Швидкість спортивної ходьби може досягати 12—14 км на годину, більше 180—210 кроків на хвилину; довжина кроків сягає 110—120 см, тоді як за звичайної ходьби ці показники значно нижчі, швидкість становить 5—6 км на годину, кількість кроків не перевищує 100—120 разів на хвилину, довжина кроків — 70—80 см.

Техніка спортивної ходьби  характеризується чергуванням напруження й розслаблення м'язів. Після енергійного відштовхування махова нога вільно виноситься вперед, вага тіла передається на опорну ногу, плечовий пояс розслаблений, але руки працюють енергійно. Голова й тіло тримаються в невимушеному природному положенні. Уміння ходити вільно, без зайвої напруги, оптимально поєднуючи довжину й частоту кроків,— найбільш важлива умова досконалої техніки спортивної ходьби.

Виконання техніки ходьби, за умов правильних постановки стопи, положення тулуба й голови, роботи рук і ритму дихання, є основою формування правильної постави та культури рухів.

Характеризуючи ходьбу як вправу, слід вказати на основні вправи з цього виду, які вивчаються на уроках. Учні повинні навчитись ходьби звичайним і стройовим кроком, швидкої ходьби на час і ходьби за різних умов, враховуючи особливості місцевості.

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає включення вправ з ходьби до уроків із дітьми різних вікових груп починаючи з першого класу.