Вид поведінки свійського кота​

Кіт перебуває в тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років[1] та є найпоширенішою хатньою твариною[2]. Поширений у всіх районах земної кулі. Україна за даними 2006 року входила в 10 країн з найбільшою кількістю населення котів, ставши домом для 7 350 000 домашніх котів[3], але втратила цей статус[4]. Загалом у світі нараховується близько 600 млн (2015 рік) свійських котів[5].

Налічується кількадесят порід кота свійського.

Коти приблизно одного розміру з іншими малими кішками, вони мають струнке тіло, гострі зуби, чудовий зір та нюх, добре пристосовані для полювання на менших тварин. Однак коти, у порівнянні з дикими родичами, втратили смак до цукру, а певні популяції проявляють спадкову глухоту. Хоча коти полюють поодинці, вони є соціальними тваринами, що використовують численні засоби комунікації, у тому числі вокалізацію, феромони, мову тіла[6].

Ще нещодавно вважалося, що коти були одомашнені у Стародавньому Єгипті, де вони були культовими тваринами[7]. Однак, одне дослідження 2007 року поставило ці дані під сумнів, запевняючи, що всі домашні коти по жіночій лінії походять лише від 5 предків, ймовірно степових котів (Felis silvestris lybica), що були само одомашнені близько 10 тис. років тому на Близькому Сході[8]. Найперші археологічні відомості про одомашнення котів припадають на час приблизно 9500 років тому та були знайдені на Кіпрі[9].

Объяснение: