Порядки сфагновые и зеленые мхи: особенности строения, размножения, цикл развития.

Сфагнум представляет собой небольшое (до 15—20 см) растеньице беловатого цвета с сильно ветвящимся стеблем, густо усаженным мелкими листьями . Ризоидов сфагнум не имеет, а поглощает воду всей своей поверхностью. Беловатый цвет сухого сфагнума связан с тем, что его стебель покрыт крупными, мертвыми пустыми клетками, заполненными воздухом. Во время дождя они впитывают огромное количество воды, отчего вес мха увеличивается в 30—40 раз. Весной на верхушке стеблей в особых вместилищах образуются половые гаметы (сперматозоиды и яйцеклетки). Они сливаются, образуя зиготу, из которой развивается округлая коробочка на короткой ножке. В коробочке формируются споры, из которых сначала развиваются водорослеобразные нити, а на них уже новые растения сфагнума.

У сирих лісах і на заболочених лугах часто зустрічається зелених мох - зозулин льон. Його стеблинки ростуть дуже густо, утворюючи зелені килими й купини. Розглянемо одну рослину кукушкиного льону. Вона має тонке стебло, що росте вертикально вгору. Стебло густо засаджено зеленими вузькими листочками. При розгляді листочка моху під мікроскопом в клітинах його м'якоті добре видно хлорофілові зерна. Коренів мох не має. Замість коренів на підземній частині стебла є тонкі ниткоподібні вирости. Вони називаються ризоїдами. За до ризоїдів мох всмоктує воду та розчини мінеральних солей з грунту. Мох харчується так само, як і інші зелені рослини. З грунту він отримує воду та розчини мінеральних солей, з повітря поглинає вуглекислий газ. З вуглекислого газу і води в хлорофіллових зернах утворюється органічні речовини. Мох різко відрізняється від бактерій, водоростей, грибів і лишайників тим, що тіло його має стебло і листя. Але справжніх коренів у моху немає. Умови життя моху. Мохи - дуже невибагливі рослини. Вони можуть витримувати великі морози і сильне нагрівання сонцем. При настанні несприятливих умов (холоду, посухи) вони зупиняються в рості, але залишаються живими. Коли випадають дощі і знову настає тепло, мохи швидко оживають. Завдяки своїй витривалості, вони часто ростуть там, де інші рослини не можуть існувати. Слідом за лишайніками вони поселяються на скелях, на стовбурах дерев, на стінах і дахах старих будинків. При сприятливих умовах, наприклад, у вологих північних хвойних лісах, мохи суцільним зеленим килимом покривають грунт. При цьому вони витісняють інші рослини, гублять іноді цілі ліси, створюючи на їх місці болота. Розмноження моху здійснюється спорами. Влітку на кінці стебла кукушкіного льону можна побачити довгу тонку ніжку з бурою коробочкою нагорі, всередині якої знаходяться найдрібніші спори. Зверху коробочку покриває спеціальний повстяний ковпачок, що захищає її від висихання. Коли спори дозрівають, ковпачок відвалюється, кришечка коробочки відпадає, а спори починають висипатися назовні. Потрапивши на вологу землю, спори скоро проростають і утворюють тонкі розгалужені нитки. На цих нитях утворюються бруньки, що дають початок стеблам моху з листям. Ці нитки нагадують по своїй структурі нитчасту зелену водорість. Така схожість моху на початкових стадіях свого розвитку з водорістю вказує на віддаленну спорідненість стародавніх водоростей з мохами. У дорослому стані мохи мають більш складну будову порівняно з водоростями, так як у них є стебло і листя. Від квіткових рослин мох відрізняється тим, що не має коренів, квіток і не утворює насіння; він розмножується спорами.