виписати 20 безсполучникових складних речень з художньої літератури, підкреслити граматичні основи. ( )

На серці стихають негоди, на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями.

Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.  

І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці.

Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, заглядав у вікна.

Дідова оселя снігом прикрита; мороз малі віконця позамуровував; двері замело, забило.

Там люди сновигають; там чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами; там молодиці сваряться через тин.

Дощу не було, — тільки десь сонце заховалося, небо сірими хмарами обмазалось.  

Кругом неї обсипано було квітками, натрушено травою; повна фартушина того польового добра розстилалась на колінах.

Одначе робота ця забрала не всі її думки: дівчина стиха співала.

Після того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його.

З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата.  

Незабаром прийшов приказ розходитись: бариня з дороги спочивати хочуть!

Позносили й супротивні хатки, насадили перед двором високих та тонких тополь.

Ціле чорне подвір'я каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у трилисника, або в джгута; у стайні хрумають коні смачне степове  сіно.

Під ногами страховища двигтіла земля, дикі заводи реву розлягались по околиці.

Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову; тут молода молодиця з дитиною на руках голосить на весь майдан.

От і старі діди посхиляли голови; от брати розмовляють, понурившись.

Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка; патьоки збігали додолу.

Максим постарів; постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла.

Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші; бажала й Явдоха того самого.

(П.Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні).