Мій літній поїзд зупинився знову перед цією айстрою смутною. і я зійшла в її казкову тінь. "у нас дощі! " - буденно повідомив мій чоловік. а я зітхнула: "" і привітала радощі прості. притишена до світлого ріаnо, десь, за стіною, скрипочка співала. я сіла в крісло до вікна лицем. і милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова. я вернулась. розпочинай класичний свій концерт. заговорив у сутінках годинник про те, як час проходить крізь людину і там, за нею, - вічністю стає. і розуму нема туди дороги. і лиш душі меланхолійний погляд провидить все, коли годинник б'є. вступає високий і безмежний, заслухатись його - необережно. розмиє дощ той нетривкий сосуд, в який тебе природою відлито, яким тебе одділено од світу, і переллє в холодний білий сум просторі але годі вже печалі. бо нетерпляче галасує чайник. і славословить затишок цвіркун. і в тому всьому є спокійна сталість, мов за віки нічого тут не сталось. завжди тут бив годинник у кутку. завжди під ним дівчатко виростало. в товсті косички банти заплітало. і сутінки торкалися ві усе але довіку буде - твій дім, і осінь, і ласкаве чудо концерту для дощу і цвіркуна.

Мой летний поезд остановился снова
перед этой астры грустной.
И я сошла в ее сказочную тень.
"У нас дожди!" - Буднично сообщил
мой муж. А я вздохнула: "Дома ..."
И поздравила радости простые.

Приглушенный к светлому риаnо,
где-то за стеной, скрипочка пела.
Я села в кресло к окну лицом.
И милостиво осени кивнула,
мол, я уже готова. Я вернулась.
Начинай классический свой концерт.
Заговорил в сумерках часы
о том, как время проходит сквозь человека
и там, за ней, - вечностью становится.
И Ума нет туда дороги.
И только души меланхолический взгляд
провидит все, когда часы бьют.

Вступает дождь ... Высокий и безграничен,
Заслушаться его - неосторожно.
Размоет дождь то непрочный сосуд,
в который тебя природой отлит,
которым тебя оддилено от мира,
и перельет в холодный белый сумм
пространств ... Но хватит печали.
Потому нетерпеливо кричит чайник.
И славословит уют сверчок.
И во всем этом есть спокойная постоянство,
Как за века ничего здесь не произошло.
Всегда здесь бил часы в углу.
Всегда под ним девочка вырастало.
В толстые косички банты заплетали.
И сумерки касались окна ...
Все мина ...
Но вечно будет -
твой дом, и осень, и ласковое чудо
концерта для дождя и сверчка.