Твір на тему: заплакані золоті зорі тараса шевченка​

Дивлюся в зоряне небо. Воно таке красиве! А скільки яскравих

зірочок сяє! Усі вони можуть про щось розказати, тільки треба їх почути.

Зоря — це чиясь доля. Мабуть, і Шевченкова зоря дивиться на нас із

високого неба. Що може вона розповісти про дитинство Тарасика?

Народився хлопчик у кріпацькій родині. Сім’я жила дуже бідно.

Стара, але біла хата, яблуня біля неї, квітник, верба... Тут і ріс допитливий,  мрійливий Тарасик. Хлопчик любив співати й малювати. А одного разу  захотів знайти ті залізні стовпи, що небо підпирають. Ці всі моменти життя і є золотими зорями дитинства.

Таке високе над Тарасиком небо, та ось одна зірка заплакала. Це померла мама. І заплакало від болю дитяче серце. Через два роки ще одна зірка згасла. То пішов із життя батько. Глибокий жаль сповнив душу  Тараса. І полилися «тяжкі сльози». Навіть зорі заплакали разом з хлопчиком.

Нема батьків, а жити треба. Нелегко сироті у світі. Доводилося

виконувати різну роботу: пасти худобу, мити посуд, носити воду

школярам, допомагати дякові...

У вірші «Мені тринадцятий минало...» поет згадує про цей ранній

період свого життя та про подругу дитинства Оксану. Вона була

справжньою світлою зірочкою. Діти довіряли одне одному, ділилися

враженнями, разом мріяли про краще життя...

Дивлюсь в зоряне небо. Воно красиве й високе! Серед багатьох зірок

яскраво світить золота зоря Тарасового дитинства.