Пригоди Оливера твиста уривок який сподобався найбільше​

Коли я читав роман “Пригоди Олівера Твіста”, у мене виникла паралель з твором іншого відомого письменника Даніеля Дефо під назвою “Історія полковника Джека”. Але невідомо, спирався Діккенс на цей роман, чи створив свою оповідь про хлопчика самостійно. Але добре відомо інше: Діккенс вважав свого колегу по перу Даніеля Дефо бездушним письменником, який не вмів відтворювати справжні людські почуття і викликати їх у читачів. На думку автора “Олівера Твіста” романи Дефо могли викликати лише цікавість і нічого іншого.

На відміну від Дефо, твори Ч. Діккенса викликали найяскравіші почуття, але якими вони були? Щодо роману “Пригоди Олівера Твіста”, то його перші сторінки ще могли викликати у читача посмішку, а ось у фіналі твору сміятися вже не хотілося. І це визвано не тільки тим, що автор зображує досить огидні картини життя лондонських нетрів, а й тому, що кардинально змінюється структура оповіді і стиль книги. З’являється враження, що роман закінчувала інша людина. В цілому ж роман являє собою суміш якогось детектива, жахливих уривків і сентиментальних сцен. Все це перемежовуються з сумнівним гумором, який гумором й назвати складно. Скоріше, це “сміх скрізь сльози”, адже часом жарти стають не тільки не смішними, а й просто недоречними. Прикладом цьому може буди епізод з трунарем у початку твору чи сцена смерті жінки, яка обікрала мати Олівера. Та саме в цьому умінні посміхатися у важку хвилину і полягає секрет геніальності Ч. Діккенса та неповторності його творів.

Объяснение: