Придумайте будь яку байку на українськый мові

Про Стрільчий острів 1 між людьми здавна йде така балачка, що на ньому закопані великі гроші. А закопали їх, кажуть, запорожці. Козаки вирили там глибоку яму, наклали туди золота, срібла, рушниць та й засипали все те піском. А потім розіклали на тому піску якогось хлопця та й давай його сікти. Сікли-сікли, а тоді й питають:

— А знаєш ти, за віщо ми тебе січем?

— Ні, не знаю,— каже хлопець, а сам плаче.

Давай вони його вдруге сікти. Сікли-сікли, перестали й знов питають:

— А що, знаєш?

— Ой татусеньки рідненькі! Не знаю...

Давай втретє. Кричало те хлоп’я, кричало, аж поки охрипло.

— Годі! — кажуть. І давай питати:

— Скажи, скурвий сину, за що ми тебе січем?

— За те, щоб пам’ятав, де поклали скарб.

— Ну,— кажуть,— догадався. Обдивися ж та йди собі з Богом.

Вирвався хлопець, одбіг геть далеко від острова та й давай питати шляху на Україну. Питав-питав — допитався. Дійшов аж до свого батька. Це було, кажуть, зараз, як Січ зруйнували.

Через скільки там десятків років з Київської губернії гнав один дід по Дніпру пліт. Догнав до слободи Волоської та й пішов шукати грошей на острів Стрільчий. Але те місце вже було загорнуте камінням. Довго він його шукав, та так і не знайшов. Давай тоді той дід розказувати. А то був той самий дід, якого сікли запорожці, коли він був ще хлопцем.

Дід розказав і прикмети, де закопували скарб.

— На тім боці, — каже, — супроти острівка стояв дуб, а на дубі була товста гілка, яка показувала на острівок, де саме сховано скарб.

Деякі старі люди ще й досі пам’ятають того дуба.



1 - Стрільчий — острів на Дніпрі, при впадінні р. Мокрої Сури.