Чому лободи вважали володарем кукурумпо

Я прочитала оповідання Ернеста Сетона-Томпсона «Лобо». Як на мою думку, майже усі оповідання про  звірів цього автора закінчуються трагічно.

Мені дуже жаль Лобо – головного героя оповідання. Лобо був гігантським вовком, ватажком зграї, яка складалася з п’яти вовків. Лобо мав авторитет у зграї, тому кожне доручення його відразу ж виконувалося. Лобо був дуже розумним, хитрим, обережним. У Лобо була подруга – білосніжна вовчиця Бланка. І я цілком розумію ненависть вовка до людей після того, як ті безжалісно вбили його Бланку. Цим вони думали завдати йому перший удар. І Лобо не взяв у людей ні їжі, ні води, коли вони спіймали його своїми пастками. Вовк був голодним, але презирливо дивився на людей та не брав їжі. А люди змусили його тяжко страждати, адже орел помирає без їжі, лев конає без сили, а голуб гине без любові. У Лобо відібрали і свободу, і  силу, і любов. А на наступний день він помер. Тоді мене вразила одна річ, яку сказав старий ковбой: «Ти хотів бути з нею? Ну що ж, тепер ви разом».