До будласка наиты Дыктант (Сад проводжае весну )

Блакитними очима дивиться мені в очі весна. Вона ще молода, ніжна, усміхається святково й чисто, у її ледь чутному диханні – збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується.

Ще недавно бігла по дніпровських кручах рудою лисицею осінь, бігла барвисто, холодним повівом несло від її прудкого руху. Так недавно дихало в мої думки студеним запахом зів’ялого листя, а вже сьогодні лагідне, напрочуд шовковисте повітря весни купає мої очі. Уся земля наче випромінює благодатну снагу, що помагає рости не тільки траві, квітам, деревам, а й мріям людським.

Стоять верби, опушені зелененьким листям, і, здається, вони чують сплески журавлиних сурем у піднебессі.

Упродовж усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі, щось неминуче станеться. І тепер, коли прийшла весна, коли війнула мені в груди першими своїми, тонкими, такими пам’ятними запахами, коли все в мен ло, мов вербове пагіння над дніпровською водою, то я добре знаю: очікуване прийшло, наче народжене силою мого бажання, і наймення йому – синя та золота весна на дніпрових кручах.

За Є. Гуцалом (166 слів)

Объяснение: