Напишите мысли на тему "проза й поезія пізньго романтизму, та переходу реалізму 19 століття"

століття

У кожну мистецьку добу поряд із основним, панівним напрямом або стилем існують інші, супровідні: старі, що поступово згасають, і нові, які набирають сили. У світовій літературі та культурі середини ХІХ ст. також склалася ситуація «естетичного двовладдя», коли на літературному олімпі перебував не один, а одразу два провідні напрями — романтизм і реалізм. Саме в цей час і відбувався поступовий перехід пальми першості від романтизму до реалізму.

Тож, хоча романтизм і реалізм є двома етапами художнього процесу ХІХ ст., їх не можна розглядати лише послідовно та окремо один від одного: мовляв, у ту саму мить, коли закінчився романтизм, відразу почався реалізм. Насправді і романтизм, і реалізм народжені в ХІХ ст. новою історичною та естетичною ситуацією. Іноді вони йшли послідовно, іноді — паралельно, а іноді й взаємно переплітались. Реалізм, особливо на початку, аж ніяк не відкидав художніх відкриттів романтизму. Наприклад, письменники-реалісти не змогли б бути такими переконливо точними в описах часу й місця дії, якби не спиралися на відкриття романтизму: місцевий колорит та історизм як художній принцип. Водночас історизм і місцевий колорит реалістів відрізнялися від романтичного місцевого та історичного колориту: якщо романтики обожнювали й підкреслювали несхожість, унікальність, винятковість якихось явищ і фактів, то реалісти, навпаки, в усьому несхожому, неповторному, особливому шукали якраз щось схоже, спільне, типове.

Для реалістів (як свого часу для романтиків) принципово важливою була як достеменність і точність деталей, так і вірогідність «обличчя епохи» загалом. Ось тут реалістам і став у пригоді художній досвід романтиків. Адже характер, вчинки та й, зрештою, долі персонажів у реалістичній літературі мали бути чітко вмотивованими (науковці кажуть «детермінованими»), зумовленими реальною історичною ситуацією, обставинами життя, походженням героя тощо...

Отже, реалізм зародився якщо не в надрах, то поруч із романтизмом, і на певному етапі вони «співіснували». При цьому багато відомих письменників (Оноре де Бальзак, Чарльз Діккенс, Микола Гоголь, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко та ін.), які згодом стали тяжіти до реалізму, починали свою творчість під сильним впливом романтизму, отримавши водночас гарний «мистецький вишкіл».

А іноді бувало й навпаки: письменники-романтики вирішували нагальні проблеми реального життя суто «романтичними засобами»: створюючи вигадані, уявні світи, критикували реальні суспільні вади, використовуючи у своїх творах казкові й фантастичні елементи, романтичну іронію та гротеск тощо.

Звісно, питома вага специфічних художніх засобів і проблем у творчості конкретного письменника була пов’язана з тим, до якої з-поміж течій літератури романтизму він тяжів: чи до народно-фольклорної (як брати Грімм або М. Гоголь у ранній період творчості); чи до вальтерскоттівської (історичні романи В. Скотта, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Чорна рада» П. Куліша та ін.); до байронівської (Дж. Г. Байрон, Г. Гайне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов) або ж до гротесково-фантастичної.