Жанрова своєрідність роману дім на горі в шевчука

Роман-балада «Дім на горі» складається з двох частин. У пер­шій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 рр., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадко­вих і дивовижних послідовностей. Друга частина роману, що має назву «Голос трави», складається з 13 новел. Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить. У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі — це фортеця нашої духо­вності, а підніжжя гори — це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін. Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шев­чук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому спе­цифічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції твору. Уявімо зразки барокової архітектури в Києві: Андріївська церква, Маріїнський палац, брама Заборовського у Софійському соборі, церкви Києво-Печерської лаври, Видубицький монастир... Краса, чарівність, розкіш, незбагненна велич цих споруд водночас спонукає до високих роздумів над чимось важливішим, аніж повсякденні проблеми і звичайна життєва метушня. «Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спору­дами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї спо­руди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно-міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід’ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корек­цію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантас­тичними, умовними, ірреальними. Кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться. У структурі твору відбувається складне «переломлення» еле­ментів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, «за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі», роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опо­середковується ніякими проміжними ланками.