Єв мене тато, мама й менша сестра Оксана... У тата стільки сили й терпіння, що їх вистачило б, як каже мама, на
двох або й на всіх трьох. Він іще встигає й порибалити, і з'їздити на полювання,
і в театр чи на стадіон піти, і мої домашні завдання щодня перевірити. Правда, я не раз переконував його позбутися хоча б цього,
останнього, свого клопоту. Адже в мене, як і в нього, немає двійок: Та він
чомусь не слухається.
Дивує мене інше.
Що б не зробив я чи Оксана – або надумаємо тільки зробити, – він нелдмінно догадається. Чи то його мисливську рушницю зі стіни зніму, чи
спінінга покручу, чи навіть тоді, як скажу, що йду в бібліотеку, а на-
справді на ковзанку збираюся гайнути.
— Я,— каже,—по ваших очах усе бачу. Мене не обдурите!
І як він може все по очах бачити, коли в них нічогісінько не видно? Ми
з Оксаною вже не раз заглядали одне одному в очі і в дзеркало дивили-
- тоді, як шкоду зробимо. Ну й що ж, очі як очі.
Ні, по очах нічого ми не могли вгадати. Але ж тато якось відгадує

дайте відповідь на запитання по цьому тексту

Artemgood    1   01.12.2021 20:10    1