Уривок з художн.лiтератури з елементами опису мiсця i часу

"Тарас Бульба" автор Микола Гоголь:
Степ що далі, то все кращав. Тоді увесь наш південь, увесь той простір аж до 
самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею. Ніколи плуг не переходив 
незмірними хвилями диких рослин. Самі лише коні, ховаючись у них, мов у лісі, 
витолочували їх. Нічого в природі не могло бути кращого за степ. Уся поверхня 
землі була немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різнобарвних 
квіток. Крізь тонкі та високі стебла трави пробивалися блакитні, сині й фіялкові 
волошки; жовтий дрок стримів своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка своїми 
шапками-парасольками рябіла на поверхні; занесений бо-зна звідки колос пшениці 
наливався в гущавині. При тонкому їхньому корінні нишпорили куріпки, повитягавши 
шийки. Повітря було повне всякого пташиного співу та свисту. В небі нерухомо 
стояли шуліки, розгорнувши свої крила і втупивши очі в траву. Ґелґіт диких 
гусей, що сунули стороною, відлунював бо-зна в якому далекому озері. З трави 
рівним помахом крил підіймалася чайка і, розкошуючи, купалась у синіх повітряних 
хвилях. Ось вона щезла у високості і тільки мріє чорною цяткою. Ось вона 
перекинулася на крилах і блиснула на сонці... Степи, степи! Які ж бо ви з біса 
гарні!..