Твір-роздум у публіцистичному стилі " Я вірю в майбутнє твоє, Україно "​

Нашу рідну землю, що нарешті здобула свою незалежність і будує державу, ми, молоде покоління, маємо берегти й любити, як писав В. Сосюра:

Любіть

Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Слід зробити все, щоб примножити багатства й красу рідної землі, працювати для зростання добробуту своєї Вітчизни.

Сьогодні Україна починає утверджуватися серед цивілізованих країн Європи. Я переконаний, що вона стане на одному рівні з цими країнами, що наш народ нарешті здобуде омріяне щастя і добробут.

Так хочеться, щоб рівень життя нашого народу дорівнював рівневі розвитку української культури, літератури. Тут ми маємо найбільший скарб. Наші митці, будучи справжніми синами й дочками України, уславлювали

рідну мову, у якій відобразилась уся історія народу, все його життя.

Силу й натхнення письменники й поети завжди черпали в українського народу, у якого вони не переставали вчитися:

… Нема мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина.

Це – праця, це – натхнення, це – людина.

Отже, народ наш на диво богатирський, самобутній, талановитий. Земля наша прекрасна, пісня чарівна, і доля народу буде щасливою.

Нашій незалежній Україні нещодавно виповнилося всього десять років. Вік недовгий. Славні предки залишили нам у спадок головне – це велике прагнення бути вільними.