ТВІР-РОЗДУМ "МІЙ НАЙКРАЩИЙ ДРУГ"

Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку iдемо по шосе, потім звертаємо на путівень-грунтову дорогу: Ми не дуже поспішаємо милуємося околицями , тоді робимо привали, А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історі, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. Одного разу до нашої компанії приєднався новачок. Родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді . У нього, як і в нас, був велосипед. У неділю ми, як завжди, поїхали до озера. Добралися туди без пригод. Із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. Новачок, його звали Сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ше довго плавали. Посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із Сашка: «Що, боїшся води?» Хлопчик сказав, що не вміє плавати . «У нашому класі навіть дівчиська плавають!»-сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. Сашко промовчав. Назад ми поверталися тією ж дорогою. Але дорогою зі мною сталася неприем- ність: спустило колесо велосипеда. Хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проіхали мимо, а Сашко зупинився. «Давай до »,-запропонував він. Ну чим він міг до , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «Ти ідь,-відповів я йому, Сашко сказав: «Пілемо разом». Ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на piзні теми. Однак мені всю дорогу не давало спокою ю те, що ми глузували із Сашка за його невміння плавати. Але ж тільки він не кинув мене в біді. Я буду учити тебе плавати, своїм умінням. Ти справжній друг». - а я як-небудь пішки. До будинку вже недалеко». сказав я Сашкові. Ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. Ти справжній друг. "