Іть, 50 і! потрібно написати стислий переказ за цим твором, має бути три абзаца, і можна дібрати ! дуже різними шляхами приходять у мистецтво. той із малих літ не розлучався з пензлем. у іншого вибухово, з якоїсь нагоди прокидається хист до малювання. а буває: людина звікує життя й не знає, який скарб міститься в її душі. василь миколайович навроцький мовби сполучив у собі всі ці спалахи творчості: малював забавки з дитинства, взявся за справжній живопис із великим запізненням, десь у тридцять п’ять років; до того ж зовсім випадково. після тяжкої операції він лежав горілиць на канапі, читаючи німу білину стелі. перед очима його, ніби в чарівному екрані, пропливали дивовижної краси і загадковості візерунки: то вони тішили ще недавнього будівельника витонченістю козацького бароко, то вигравали барвами поліської веселки, то вмить заворожували зір силуетами рідних краєвидів. навіть зникали приступи болю, коли розпалена уява переносила недужого в інший світ — ліній, кольорів і картин. василеві захотілося бодай на мить зупинити ці видіння, і він вхопився за олівець, щоб зафарбувати їх на папері. спершу виникла чернетка розпису в загальних рисах, потім її було втілено в «картон» зі склеєних аркушів, а згодом, коли відступила хвороба, скоїлося диво: стеля і стіни в кімнаті засвітилися, заяскравіли, загомоніли. де і поділася порожнеча лікарняної палати в хаті; зненацька ожили понурі кутки; святкова оздоба заповнила одноманітний простір. може, від цих оздоровчих перетворень і почалося нове життя василя. перша спроба надихнула на пошуки себе. і василь, мов зголоднілий, кинувся малювати. не гребував нічим: інтер’єром, краєвидом із вікна, окремими предметами, кімнатними квітами. минали місяці, роки, доки натрапив на слід народних фарб. перепробував десятки й сотні рецептів. вичавлював соки з плодів. варив листя і кору. відкривав фарбувальні властивості різних речовин. але зупинився на давно засвоєних в селі рослинних барвниках. сполучивши їх із вапном, василь, по суті, винайшов не тільки свою неповторну палітру, а й свій своєрідний стиль письма. колір мовби сам по собі промениться, висвічує такими золотисто-сріблястими тонами, що їх може створити сама тільки природа. у художника немає ні краєвидів, ні натюрмортів, ні портретів. вони в нього якісь узагальнені, трохи вигадані, але життєво правдиві й достовірні. у них передані особисті почуття митця, стан його душі. тому на виставках глядачі подовгу милуються його роботами: їм подобається в картинах митця оте «своє», виважене ніхто не заперечить: це талант. щирий. самобутній. яскравий.

grachev791    3   30.09.2019 00:30    16