Роль у житті української родини чоловіка-батька та про необхідність дотримуватись національних сімейних традицій.

“Батько" - слово, що його вимовляємо з повагою, любов'ю та ніжністю, усвідомлюючи його відповідальну ролю в сім'ї та вихованні дітей.

"Вся сім'я вмісті й душа на місці". Так твердить тисячолітня народня мудрість, котру важко заперечити, беручи до уваги все бачене, прочитане, розказане чи стверджене. А сім'я у вужчому розумінні - це батько, мати і діти, які живуть разом. Крім того, з давніх давен у кожному суспільстві - це первісний осередок багатьох людських відносин - духовних, моральних, господарських, психологічних, естетичних і, звичайно, виховних, якого гараздом, ладом і порядком завжди турбувався батько.

Батько був тим, який прикладом свого обов'язку, відповідальности, зрозуміння, терпеливости та пошани вирядив своїх дітей у життєву мандрівку сильними, непохитними у своїх переконаннях особистостями. Все це здійснено, коли батько займав в сім'ї своє належне місце - голови родини, що разом у злагоді з матірю творили оте первісне в суспільстві родинне вогнище, котре стало підвалиною роду, племени, народу і суспільства. Від початків існування батько був головою сім'ї, другом і приятелем матері та опікуном-постачальником дітей. В українському народі батько завжди займав первісне місце в родині. Він був її оборонцем і заступником перед всякими негараздами. На прикладі батька, його розумних рішень, порад і прадідних звичаїв, у співпраці з матір'ю, виховувались діти. У наш сьогоднішній бурхливий час нам приходиться бути свідками того, що важливе становище і роля батька починає заникати, а з тим втрачаються дуже цінні не тільки виховні, але й моральні елементи в сім'ї. Стаємо очевидцями занепаду родини, котра з втратою провідної ролі батька губить свої тверді основи та позбувається моральних вартостей, а це в першу чергу неґативно відбивається на дітях і дуже часто призводить до трагічних наслідків. Батько, котрий завжди був охоронцем сімейних підвалин, залишає родину, а та в свою чергу втрачає стабільність і утворюється розлад, валяться стіни родинного затишку й утворюється хаос, який важко привести до будь-якого нормального стану.

Численні дослідження свідчать, що батьки, які брабли своїх дітей на руки відразу після їх народження, і надалі частіше граються з ними та більше піклуються про них. Ця нова для чоловіка роль турботливого батька сприятливо позначається на розвиток немовляти та загальній атмосфері родинного життя.

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки (татусі), отримали вищі оцінки за тестами моторного й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціальному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слід зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спілкуванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від тих, хто не намагається встановити різні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняється від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись про дитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крім того, стиль гри у батька й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннььго віку малята, дивлячись на батька, тягнуться до нього, очікуючи задоволення, мовляв, “якщо татко тут, будемо гратися”.

Батьки, у яких виникли міцні емоційні звязки з немовлятами, чуйні до потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них більший вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Роль батька у виховному процесі звичайно обмежувалася в українців функцією покарання. Виступаючи дисциплінуючим вектором виховання, годувальник-батько сприймається дитиною значною мірою відчужено. Дитина мусить, скоряючись силі, слухатися, але внутрішньо протестує, прагне вирватися з-під батьківської влади. Постать батька асоціюється з владою, причому з владою як джерелом насильства. У дорослому віці людина на підсвідомому рівні репродукує негативні настанови, які сформувалися у дитинстві