♡♡♡♡♡♡♧♧♧♧♤♤♤♤

Різними шляхами приходять у мистецтво. Той із малих літ не розлучався з пензлем. У іншого вибухово, з якоїсь нагоди прокидається хист до малювання. А буває: людина звікує життя й не знає, який скарб міститься в її душі.

Василь Миколайович Навроцький мовби сполучив у собі всі ці спалахи творчості: малював забавки з дитинства, взявся за справжній живопис із великим запізненням, десь у тридцять п’ять років; до того ж зовсім випадково.

Після тяжкої операції він лежав горілиць на канапі, читаючи німу білину стелі. Перед очима його, ніби в чарівному екрані, пропливали дивовижної краси і загадковості візерунки: то вони тішили ще недавнього будівельника витонченістю козацького бароко, то вигравали барвами поліської веселки, то вмить заворожували зір силуетами рідних краєвидів. Навіть зникали приступи болю, коли розпалена уява переносила недужого в інший світ — ліній, кольорів і картин.

Василеві захотілося бодай на мить зупинити ці видіння, і він вхопився за олівець, щоб зафарбувати їх на папері. Спершу виникла чернетка розпису в загальних рисах, потім її було втілено в «картон» зі склеєних аркушів, а згодом, коли відступила хвороба, скоїлося диво: стеля і стіни в кімнаті засвітилися, заяскравіли, загомоніли. Де і поділася порожнеча лікарняної палати в хаті; зненацька ожили понурі кутки; святкова оздоба заповнила одноманітний р. Може, від цих оздоровчих перетворень і почалося нове життя Василя.

Перша спроба надихнула на пошуки себе. І Василь, мов зголоднілий, кинувся малювати. Не гребував нічим: інтер’єром, краєвидом із вікна, окремими предметами, кімнатними квітами.

Минали місяці, роки, доки натрапив на слід народних фарб. Перепробував десятки й сотні рецептів. Вичавлював соки з плодів. Варив листя і кору. Відкривав фарбувальні властивості різних речовин. Але зупинився на давно засвоєних в селі рослинних барвниках.

Сполучивши їх із вапном, Василь, по суті, винайшов не тільки свою неповторну палітру, а й свій своєрідний стиль письма. Колір мовби сам по собі промениться, висвічує такими золотисто-сріблястими тонами, що їх може створити сама тільки природа.

У художника немає ні краєвидів, ні натюрмортів, ні портретів. Вони в нього якісь узагальнені, трохи вигадані, але життєво правдиві й достовірні. У них передані особисті почуття митця, стан його душі. Тому на виставках глядачі подовгу милуються його роботами: їм подобається в картинах митця оте «своє», виважене Ніхто не заперечить: це талант. Щирий. Самобутній. Яскравий.​

Камишок7    1   23.04.2020 21:12    4