Рішіть будь ласка продовжіть твір дальше але трохи багато напиш дуб та берізка території санаторію «діброва» зросли поруч дуб та берізка. дуб виріс міцним і могутнім, з північного боку схилу до річки, а біла берізка виросла ніжною і стрункою, майже біля самої води. щороку дуб з нетерпінням чекав сезону літніх відпусток, коли приїдуть люди і почнуть свій активний відпочинок. дубу, звичайно, було не зрозуміло, чому люди так поводяться. особливо дивним здавалося те, що вдень люди випускали з роту багато диму, в той час як він, могутній дуб, ночами виробляв для них кисень. але, незважаючи ні на що, він був щасливий створювати для них тінь у спекотний день і впускати жолуді, щоб діти могли ними гратися. але одного разу в тому лісі сталося нещастя. один відпочиваючий чогось випив і, через необережність, забув загасити недопалок від своєї цигарки. і в лісі почалася жахлива пожежа. диму було стільки, що блакитного неба не було видно зовсім. а спека стояла така страшна, що ніхто з дерев вже й не сподівався вижити. добре, що відпочиваючих було багато, і вогонь помітили відразу. пожежники приїхали швидко і моментом впоралися з такою страшною небезпекою, як пожежа у лісі. але у багатьох дерев встигла обгоріти кора. коли пожежники поїхали і метушня вляглася, дуб подумав: «скільки ж часу тепер знадобиться всьому лісу, щоб переробити цей дим в чисте повітря! і скільки згоріло жолудів, з яких вже наступного року могли б вирости молоді дубочки! » на щастя, до нашого дуба вогонь не дійшов, і дуб знову замислився: «скільки ж часу потрібно людині, щоб вона прийшла до тверезого життя? » не знайшовши відповіді, він звернувся до берізки: — послухай, я такий сильний і могутній, а нічого зробити не можу, щоб цього більше не повторилося. а берізка йому й відповідає: — так робити-то, власне, нічого й не треба. тому, що людина — це така істота, яка вчиться на своїх помилках. і стільки століть витрачає час на знищення свого здоров'я. а потім розповідає, що тільки дурні вчаться на своїх помилках, вважаючи себе найрозумнішою істотою на планеті. скажи, яка ж вона після цього homo sapiens? адже дивися, як просто живемо ми, в гармонії з природою, і як вона про нас піклується, якщо їй не заважає людина. а далі вона розповіла про те, що видно їй зі свого бережка. і як було б добре, якби людина поводилася по-іншому, якби всі люди жили автор оповідання: о.а.видиборець * * * що саме розповіла берізка дубу далі, нам поки що не відомо. пропонуємо вам самим спробувати про це подумати і написати продовження цієї історії. ми віримо, що з ваших розповідей вийде найкраща казка
А з її високого берегу було видно село, де діти пасли корів та гусей влітку, а дорослі були зайняті пошуком того , що вони називали "грошима". Берізка не раз бачила , як парубки ввечері сідали біля вогнища й пили напої та їли багато їжі, а потім ставали дуже веселими, занадто веселими. Вони перекрикували своїми піснями та галасом пісні солв"їв. Забувши пригасити полум"я , вони йшли по селу, а люди закривали вікна щільніше , щоб не чути цих жахливих пісень. А часто парубки починали сваритися та битися до крові.
- Не може бути ! Невже ті , що програли у сварці, потім ще раз ходили до вечірнього вогню ? Мабуть , кожного разу інші були ?
- Ні , ті ж самі, я їх добре розгледіла.
- Але чому? Невже їм сподобалося бути битими? Так не буває !
- Буває, рідний Дубе ! Та одного разу від залишенного без нагляду вогнища зайнялася пожежа. Всі спали , а вогонь ближче підлазив до селища. Зайнялася перша хата. В селище було багато дров та соломи, тому полум"я швидко охопило будиночок. Люди з дітьми вискакували у вікна. Вони страшенно кричали. Ось запалав інша хата. Все село збіглося на пожежу . Люди стали ланцюжком та передавали відра з водою одне одному. Лише під ранок пожежа повністю згасла.
- Жахіття ! Не лише ми страждаємо від їхньої нерозумності. Їх ніщо не змінить !
- Ти не правий, Дубе. Після того випадку люди більше не збираються на такі вогнища. Вони танцюють та веселяться, але, мабуть, їх напої змінилися, чи вони самі змінилися. Більше я жодного разу не бічила бійок. Люди можуть змінитися, друже, але ми не до м нічим іншим , ніж своєю красою, яка робить їх добрішими та уважнішими й до нас , й до самих себе. Пам"ятаєш того хлопчину , який співав під тобою. До речі, не гірше за пташку. Вони навчаться , коли подорослішають і опаляться в полум"ї свого нерозумного життя.