Публіцистичний твір на суспільну тему

ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ
Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю; використання художніх засобів — епітетів, порівнянь, метафор.

Основні мовні засоби — сплав елементів наукового, офіційно-ділового та художнього стилів.

У публіцистичному стилі широко використовуються:

суспільно-політична лексика;
числа;
точні найменування подій, дат, місцевості, учасників;
багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

Зауваги

Висловлювання публіцистичного характеру на суспільну тему має на меті виразити зацікавлене ставлення до проблеми громадянського звучання.

Така творча робота вимагає достатньої зрілості, певної ерудиції, здатності роздумувати над подіями навколишнього життя, давати їм оцінку, висловлювати своє ставлення до них, проявляти свою позицію та особисті якості.

Спочатку зберіть матеріал і підготуйте тематичні виписки.

Якщо хочете, щоб вам повірили, висловлюйтесь переконливо, пишіть лише про те, що добре розумієте.

Наводьте більше фактів з життєвих радіо- та телепередач, з газетного матеріалу, тому регулярно слідкуйте за публікаціями та передачами суспільного спрямування.

Готуючи вирізки з газет та журналів, обов'язково записуйте, з якого це періодичного видання, назву статті та дату.

Творча робота стане цікавою та емоційною, коли ви будете використовувати вислови відомих людей минулого та політичних діячів сучасності.

Не кривіть душею. Висловлюйте свою позицію, а не загальноприйняту.

Аби справити враження на читача (слухача), використовуйте інтригуючі риторичні запитання, звертання.

Час від часу підтверджуйте у тексті, що це — ваша власна позиція.

Уникайте мовних штампів на кшталт: велике значення має..., певну роль відіграє..., в цьому плані варто виділити..., значить... .

Завдання

Напишіть твір на одну з тем.
"Права та обов'язки учнів".
"Що я поправив би в українському законодавстві".
"Приватна власність утверджує людину чи розбещує".
"Як нас виховує газета".
"Що ми знаємо про права дитини".
"Політичні лідери сьогодення".
"Що нам потрібно відроджувати".
"Чого сьогодні не вистачає українцям".

Словничок

Ніби все розуміємо і все знаємо... З цим пов'язані грандіозні проекти... Ось іще кілька яскравих прикладів... Загалом треба відмітити... Позитивна динаміка відчувається... Це стало можливим завдяки... Основні зусилля уряд спрямував... При цьому... Ці сухі цифри означають... Цьому служать такі пріоритети у політиці... Своєрідного імпульсу надали рішення... Однак, навіть за певного прогресу чимало актуальних проблем надалі залишаються не розв'язаними.

Зразок твору
 Що нам потрібно відроджувати?
Людина нашого часу стоїть на межі не тільки екологічної катастрофи, але й духовної. Чомусь усі моральні та духовні цінності відійшли сьогодні на другий план. Кожен день, клопочучись у кошику дрібних справ, забуваємо про інше життя — про життя душі, совісті, моралі. Людина XXI століття серед неживих предметів та різних матеріальних благ, які сама витворила, забула про те, що вона — жива істота і не може жити бездумно, не згадуючи минулого. А воно, минуле наших предків, — це наша гордість. Недаремно у народі кажуть: "Перед минулим здіймімо капелюха, перед майбутнім засукаймо рукава."

На жаль, багато традицій минулого відійшло у забуття. Бабуся часто розповідає мені, як весело було вечорами в українському селі. Чому стихли пісні, забулися танці, ігри, забави? Чому буйну молодечу стихію дозвілля так швидко замінили щоденні нудні посиденьки біля телевізорів, або "ящиків", як їх жартома називає молодь?

А пісня, українська народна пісня! Де ж причаїлась вона? Адже це — душа народу. Чи можна було колись прожити без неї хоча б день? Напевно, ні. А сьогодні вона веселить душу хіба що за столом і то у виконанні старшого покоління. Меломани віддають перевагу російським та іноземним пісням, достоту не знаючи, можливо, про що в них йдеться.

Чи ж тільки пісні рідні ми забули? Зовсім ні — багато хто з нас давно вже витер з пам'яті свій рід, своє походження, свою мову. Розсипались українці по далекому і ближньому зарубіжжі і навіть не згадують свого краю, хіба що хулять його. Бабуся розповідала мені, що ще півстоліття тому кожен прагнув знати (і знав) свій рід до "п'ятого коліна". А сьогодні не дуже престижно хвалитись, що твої предки — батьки, діди і бабусі, прадіди — були селянами, працювали в поті чола біля землі. Мої однолітки хваляться тим, що мама — в Італії, а батько — в Чехії. Дітей "заробітчан" називають "соціальними сиротами". Думаю, нам треба відроджувати родову пам'ять.