Поставте розділові знаки, поясніть пунктограми. 1. у недобру для серця пору я сказала комусь люблю. 2. я так давно тягнуся до краси та лиш тепер посміла попросити навчи мене ботаніко роси з пелюсток мрій на землю не трусити. 3. роби добро мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати. 4. мене ізмалку люблять всі дерева і розуміє бузиновий пан чому верба від крапель кришталева мені сказала здрастуй! крізь туман . 5. важка у вас мова сказав іноземець-сусід я брався за неї але не осилив як слід. 6. ми діждемось що прийдуть і напишуть тут був народ і звався україною. 7. запитаймо у себе відколи з якої пори почали українці себе у собі зневажати. 8. чи є що золота дорожче на землі? у мудреця спитали якось люди. 9. дні коротшають так само непомітно як людське життя думала мати . 10. тепер вже я кладу тобі на плечі руки і говорю пробач моя вина. 11. прийшла любов до мене й тихо все тлінне в світі все це суєта. 12. тим-то бабуся-покійничка було каже не стає не стає моя дитино таких дівчат і козаків на вкраїні як за мого дівування було. 13. хіба щось погане приснилося? питають мати і знову заходжуються дмухати в жарину. 14. ось я йду! обізвалась зима. 15. ох голубе лисиця застогнала бодай би вже й не жить як отаке терпіть . 16. ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремно 17. коли шептав тобі кохаю я був як травень молодий. 18. час минає! звикли ви казати. 19. невже це він співав? здивувалася дівчина. 20. де ви були? запитала з тривогою. я вже зачекалася тобі кохаю… за тебе богу .

1. У недобру для серця пору я сказала комусь: "Люблю". 2. Я так давно
тягнуся до краси, та лиш тепер посміла попросити: "Навчи мене, ботаніко, роси з пелюсток мрій на землю не трусити". 3. "Роби добро, - мені казала мати, - і чисту, ісовість не віддай за шмати". 4. Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан, чому верба від крапель кришталева мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман . 5. "Важка у вас мова - сказав іноземець- сусід я: брався за неї, але не осилив як слід". 6. Ми діждемось, що прийдуть і напишуть: "Тут був народ і звався Україною". 7. Запитаймо у себе: "Відколи, з якої пори почали українці себе у собі
зневажати". 8. "Чи є що золота дорожче на землі?" - у мудреця спитали якось люди. 9. "Дні коротшають так само непомітно, як людське життя." - думала мати . 10. Тепер вже я кладу тобі на плечі руки і говорю: "Пробач, моя вина".  11. Прийшла любов до мене й тихо "Все тлінне в світі, все це суєта". 12. Тим-то бабуся-покійничка було каже: "Не стає, не стає, моя дитино, таких дівчат і козаків на Вкраїні, як за мого дівування було". 13. "Хіба щось погане приснилося?" - питають мати і знову заходжуються дмухати в жарину. 14. "Ось я йду!" - обізвалась зима. 15. "Ох, голубе, - Лисиця застогнала. - Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть". 16. "Ні, не клич мене, весно, - казала я їй, - не чаруй і не ваб
надаремно". 17. Коли шептав тобі: " Кохаю" - я був, як травень, молодий. 18. Час минає! звикли "ви" казати. 19. "Невже це він співав?" - здивувалася дівчина. 20. "Де ви були? - запитала з тривогою. - Я вже зачекалася" тобі: "Кохаю…", за тебе Богу

Правила на пунктуаційні знаки: усюди, де лапки - пряма мова та знаки при прямій мові. Там, де коми, - складнопідрядні речення та сладносурядні або звертання. Будуть запитання - звертайся, до