ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті.

Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже

розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій

людині легше, ніж найближчому другові.

Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна

дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує

одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить

тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю,

а зоряне небо.

Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у

полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям,

які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні

дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в

свій потяг. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити»,—

пише вона.

Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий

«свій» потяг вчасно і правильно.

Які неправдиві,— просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про

різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава

лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної,

уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче.

Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього

обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси,

водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі

гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...

Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити

істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці

людей, бо ж без прози не існує поезії.

Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це

бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність.

Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й

набридлива мушва, це безкінечна втома.

Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це

гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває,

роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й

найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого

попри всі зусилля не вдалося...

Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи

зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі,

штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими непростими

характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом

життя?

Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій,

які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг

(Із журналу; 410 слів).

2. Виконайте завдання над змістом прочитаного .

1) Визначте основну думку, тип і стиль мовлення прослуханого

тексту?

2) Через що може з'явитися незадоволення обраною професію?

3) Чому непросто обрати «свій потяг»?

4) Чому в молоді часто викривлені уявлення про різні професії?
5) Які професії згадуються в тексті? Що відомо про зовнішні
атрибути і суть кожної з них?
6) Як ви розумієте вислови: «Фахівці, як і професії, бувають
різні», «Без прози не існує поезії»?

Irakrasnova72    3   04.11.2021 01:04    7