План та переказ тексту ІВ

Григір Тютюнник був із числа тих небагатьох, чий образ запам’ятовується з першої зустрічі, з першого знайомства. Гінкої статури, вище середнього зросту. В гордій поставі голови, у темнавій засмазі обличчя, в чорночубій розвихреності безпомильно вгадувався класичний тип людини козацького кореня, а в темно-карій глибині очей зблискувала золотиста жага, що часом переходила в невимовну тугу. Мав феноменальну пам’ять, особливо зорову. Після вечора, проведеного в товаристві, міг відтворити в словах і жестах детальний портрет і поведінку кожного з присутніх. Вражало — передаючи пізніше кимось мовлену фразу чи слово, у пам’яті беріг точний вираз очей того, хто говорив, його позу, міміку. Володіючи таким вродженим артистизмом, «ірав» своїх майбутніх героїв, перевтілювався в них, перевіряв на людях усе, що лягало на папір чи мало лягти. І в колі друзів, і на зустрічах перед аудиторією часто читав свої твори напам’ять. Я особисто Григора Тютюнника запримітив ранньої осені 1963 року в Спілці письменників: там у Будинку літераторів проходив якийсь черговий вечір. Ми з друзями стояли невеликим гуртом у Меморіальній залі. Мимо нас енергійним кроком пройшов молодий, чорночубий, статурний, у красивому костюмі чоловік, постояв якусь мить у прочинених дверях зали, послухав промовця і голосно — так що почули всі, хто були близько, сказав: «Еге ж! Якби ж то так. А чому тоді моя мати від холоду й до холоду згорблена стоїть на буряках...» Сказав і пішов тим же впевненим кроком

ДО ІТЬ

KotyaSuper11    2   31.05.2023 01:47    0