ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ЗРОБИТИ! Більшість людей не може та й не намагається пояснити, чому в тих чи інших випадках вони поводяться так, а не інакше. Просто відповідають: „Так з дідів-прадідів повелося”, „Як у людей, так і у нас”. Нерідко для мешканців сіл і хуторів на українській землі закони були неписані, але життя хоч і тряслося по вибоїнах і заносило його на поворотах, завжди завертало на наїжджені дідами-прадідами колії і котилося собі потихеньку. Штовхало його на цьому шляху так зване звичаєве право – норми поведінки людей, засновані на народних звичаях і досвіді предків.

Якими ж „неписаними” законами регламентувалося життя українців? І молоді, і старі мешканці села боялися „неслави” – людського осуду за ті чи інші погані вчинки. Але і осуджувати іншого потрібно було дуже обачливо, виважено, так, щоб не постраждала його гідність. Під час вечері напередодні Різдва голова сім’ї після доброго борщу проголошував тост: „Не гнівайтесь на Дніпро, щоб не гнівався Дніпро на вас!” Так затверджувалися насамперед ті норми, які спрямовували життя в спокійне русло, сприяли мирові й злагоді в суспільстві і в той же час виховували повагу до особистості. Гнів же людини, навіть праведний, а особливо, якщо він виражений у різкій формі, у будь-який момент може обернутися проти неї.

Крадіжки на Україні, як і у багатьох інших народів, вважалися одним із найтяжчих гріхів. Хати в селах часто не замикалися – використовували лише прості засувки – „защіпки”. А то взагалі двері тримали відчиненими, а впоперек одвірка вставляли палку – це означало, що господарі пораються десь поблизу. Але траплялося, що своїх або чужих крадіїв-злодіїв за тих чи інших обставин ловили на гарячому. Злодія спочатку били, потім вішали догори ногами і на довершення до цього молотили по підошвах палицею. Жінок-крадійок обвішували покраденими речами й водили вулицями.

Звичаєве правило потребувало своїх диригентів, регулювальників, охоронців. Так, якщо хтось випадково або зі зла косив на чужому полі, то потерпілий, не з’ясовуючи стосунків, збирав так званий „завод”. До нього входило п’ять-шість односельців, які користувалися авторитетом у земляків, і представник сільської адміністрації. Ця група і визначала завдані збитки. На сходах обиралися староста, виборні, збирачі податків, сотники, десятники, наглядачі за хлібними крамницями, об’їждчики полів. Усі ці особи покликані були також стежити за дотриманням членами громади звичаєвих правил і норм. У 1839 році при волосних правліннях стали створюватись волосні суди. До їхнього складу входили судді, які обиралися на волосних сходах. У своїх рішеннях судді керувалися не параграфами законів, а народною мораллю, звичаєвим правом, яке було поширене в тій чи іншій місцевості. Винний міг піддаватися покаранню у вигляді грошового штрафу, або направлявся на громадські роботи, або його водили через село для „сорому і прикладу іншим”

westt    1   09.11.2020 11:47    5