Обрій подарував сонцю червоні крила і воно стало сонечком продовження

Сонце вже піднімалося все вище і вище.День ставав все теплішим і теплішим.Пташки вже не мов би будять тебе від твоїх солодних снів.Півень красиво виспівую свої пісеньки.Прокинешся і глянеш у вікно,як кущ калини дивиться прям на тебе,немов розглядає.Вийдеш у своє подвір'я і песик лагідно зустрічає тебе,просить щось.Та якби ж він міг говорити,то я б зрозумів.День грав своїми теплими кольорами.Як десь посунула чорна хмара.І тут пішов довгоочікуваний дощ.Всі сховалися по своїм домівкам.Вулиця затихла..Лише чути каплі,які б'ються об асфальт.Дощ минув.Гляну вгору,а хмари вже нема...Ніби то її й не було.Веселка сяйнула своєю позитивною красою.Всі діти вулиці позбігалися лише подивитися на цю прекрасну мить.Але вже підходив вечір.І сонце на своїх червоних крилах сіло в своє ліжечко...А на зміну йому вийшов місяць.І от лежу собі і думаю,що в звичайних речах,можна побачити краплинку незвичайного,чудового.