, нужно сделать стислий переказ тексту Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому

так тягне туди, у невідоме?» І він зупинився серед шляху. Замислився. Огледівся. Хоча

дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і

невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої

дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що

на них ніхто не наважувався зійти.

До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й

бескиди…

І все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував

власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня,

ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. Він здіймався все вгору і вгору.

«Божевільний!» — жахалися одні, що спокійно дибали гостинцем. «Відчайдушний!»

— захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі вслід за сміливцем.

«Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу

не могли піти за першопрохідцем.

А були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

Що йому до того! Він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога

людська. І то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. Як важливо в

житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!

А йому тоді йшов уже тридцять другий. За спиною в нього і вчителювання, і

участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником ілюстратором,

карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими

стояв підпис «Сашко». Друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб

подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його

талановитим, і пророкували йому творче майбуття.

А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Усе дужче й

дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що

тільки-но утверджувалося. І однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає мольберт, фарби, закінчені й

незакінчені полотна — залишає назавжди.

Із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в

поїзд, що везе його на берег Чорного моря, у красуню Одесу. А вранці він уже стоїть

перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:

— Хочу стати режисером!

Це був Довженко

woof1337    3   03.02.2022 22:53    2