Напишите изложение по тексту:

У свою останню ніч Іван Якович Франко найбільше хотів діждатися сонця і ранку. Біля ліжка куняли ті, хто за ним доглядав, — випадкові чужі люди. Не було поруч ні дружини, ні дітей. Тож мусив помирати наодинці і без них. А в цей час триває кривава війна. Із фронту надходили сумні вісті: розбито бойові сили січових стрільців, які мали здобути Українську державу, уже вкотре пересварилися українські проводирі...

Усе це надзвичайно мучило. Тепер, перед обличчям смерті, усі його старання й старання всіх мучеників за українську ідею здавалися марними. Так само як абсолютно даремною видавалася і дорога через випечену сонцем пустелю, якою він, як біблійний Мойсей, вів свій народ. У маренні бачив, як до землі обітованої його народ ішов, нарікаючи на лиху долю та злих сусідів, яких із доброти сердечної називав «воріженьками» і котрі мали згинути, як роса на сонці.

Проте вороги не гинули, гинув народ у ярмі... Та ні, це був не народ, це пленталася зледащіла маса, позбавлена гарту й сили волі, нездатна або заледве здатна до політичного життя на смітнику власної історії. Вона, ця маса, називала себе хохлами, русинами, малоросами. Вона давно забула свої корені, їй видавалося за найкраще стояти в чужому хліві бидлом, споживаючи те, що кинуть під ноги...

Франко гнав це стадо бичем своєї Думки, свого Слова. У кінці життя, оглядаючись на свій труд, він мав право з гіркотою вимовити:

Ті слова про обіцяний край для їх слуху — се казка; м’ясо стад їх, і масло, і сир — се найвищая ласка.

Як прикро, що йому ж на цій дорозі випадати, як правило, тюрми та етапи. Від тих етапів йому відпадали нігті, а ноги перетворювались на криваву запечену рану. Та не це боліло йому найбільше. До останнього подиху той, кого вдячні нащадки назавжди нарекли Великим Каменярем, переймався долею рідного народу.

Іван Якович став справжнім сумлінням української нації, її інтелектом. За всі пережиті кривди, образи, страждання йому було досить побачити, як народ поволі підіймається, свідомо шукаючи шляхів правди й волі. Заради цього міг нести ціле своє життя важкий хрест. І ніс його гідно, переборюючи страшні й такі несправедливі удари долі (За Р. Гораком; 337 сл.).

kolyuchka    1   27.05.2020 12:05    5