Леонид шиянпригоди босмiнки бидласка іть знайти дуже потрібно дуже буду вдячний

  Босмiнка — маленький рачок. Такий маленький, що не всяка ри-ба помнить його. У pinui, де жила Босмшка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. I Hie задовгий — ну справжнш To6i хобот! — i Hir не видно — ховае десь пи черепашкою. А найжахлив!ше — одне-одшешьке око в бшолахи 
       Та Босмшка не чула них розмов. А яка вона з себе насправдi — не знала. Адже в piaui дзеркала нема. Л\ожна. звичайно, у черепашку Перлiвнищ подивитись, та надто вже вона тьмяна — шчого не роздивишея 
       Того ранку Босмшка, як завжди, прокинулася разом i3 сонцем — тыьки-но впало на воду його золотаве промшня. Батьки вже енщали, сховавшись шд лататтям. Босмiнка шдпливла до них i теж почала втягати у свш малюешький ротик смачш водорость 
      Раитом над нею промайнула якась тшь. Хоч i була Босмшка полохливою (нще правди дин), але ш так кортшо все знати! Вона швидко-швидко замахала вусиками, шби весельцями, i шднялася вгору. 
      I тут Босмiнка помВила довгого, схожого на темну паличку, жучка Водо-MipKy. ТНжки в нього були змащеш жиром, i тому до них зовам не приставала вода. Наче спритний ковзаняр — раз-два! раз-два! — мчав Водомiрка по р!ч-ковш поверхн. 
      «От би меш так!» — i3 заздрштю подумала Босмшка. Адже плавала вона, дуже повшьно. 
      Нарештi Водомiрка, шдстрибнувши, метнувся вбш i зник у комишах. 
      Босмiнка трохи почекала: чи не з’явиться, бува, жучок знову? Вона пщплив-ла навВь до заростей. Куди ж то вш подiвся? Але Водомiрки нще не було. Босмшка з прикрютю зВхнула й рушила назад. 
      Та що це? На тому Micu,i, де лишилися i'T батьки, не видно ншого. Босмшка розгубилася. Вона обпливла навколо латаття — даремно: мама й тато безслщно зникли. 
      I пригадала Босмшка, як, дошрливо ворушачи вусика-ми, попереджала ii матуся: 
      — Гляди, вскочит через свою неслухняшсть у халепу! Хоч ти й не маленька вже, — мало не з макове зерня ви-росла, — але тримайся нас: ми бшьше за тебе прожили на свт — бшьше й знаемо. 
      Босмшка от-от розплакалася б, та що з того? Хто и е? У водi навЧь слiз tboix не помДять 
       Вона хотша вже далц коли побачила свого давнього знайомого — старого буркотуна Слимака. Насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, вш неквапливо лiз угору по водянш сосонщ. 
      — Дщусю Слимаче! — зрадшо пропищала Босминка. — Чи не зустрiчали ви мою маму? 
      Слимак здригнувся вщ несподiванки i втягнув голову в хатку. Потому висунув рiжки — з-шд них глянули мале-ceHbKi очицi — i, вшзнавши Босмшку, сердито буркнув: 
      — Не бачив я шякоУ мами Шпляються з усякими дурницями 
      I вiн поповз co6i далi. 
      Босмiнка безпорадно озирнулася навколо. День був ynoBHi. Сонце шднялося високо-високо, i у водi стало зов-ciM тепло. 
      Та шщо не тiшило бiдолаху Босмшку. Загубити маму й тата — ох, як же це тяжко! Що чекае ТТ? Як житиме вона тепер?.. 
      Сумно зДхнувши, подалася Босмшка на розшуки. 
      Незабаром вона опинилася у незнайомому Micni. Це був справжнш niABOflHHfi лiс. Навкруги, куди не кинеш оком, зелешли стрункi стебла очерету. Заплутавшись в ocoui, стиха погойдувались 6ypi пасма водоростей. А вгорц наче розкиданi вiтром хмарки, плавали листочки ряски. 
      Заблудила! Куди ж це вона потрапила? Босмшка глянула лiворуч i побачила якийсь дивний дзвшочок. «Що воно таке?» — подумала i Hepiuiyne наблизилася. Дзвiно-чок, дуже прозорий i заповнений повiтрям, був тдв’яза-ний до рослин, наче гойдалка. 
      «Тут хтось живе», — здогадалася Босмшка. 
      Вона обережно зазирнула всередину — там на павутинщ виала якась мертва комашка. 
      Босмшщ стало моторошно. Мерщш вщ цього небезпечного мшця! 
      Але що це? П хоботок прилип до дзвь ночка! Босмшка смикнула раз, удруге — не пускае Скосивши око, вона побачила, як до не! наближаеться якась воло-хата потвора. То був господар дзвшоч-ка — водяний павук Срiблянка. 
      3 переляку в Босмшки затрусилися yci шжки. Вона рвонулася з останшх сил. У хоботку щось хруснуло. Вщ болю потьмарилося в oni. А все-таки вона вщ-чепилася вщ дзвшочка!.. 
      Павук був уже зовслм близько. Босмшка стр!мголов кинулася навтьоки. Та павук помНив п. Круто повернувши, вш помчав навздогш. Босмшка щосили за-rpi6a.na вусиками. Пльки б дштатися до заростей! Тшьки б встигнути!.. 
      Але pi3Ho!.. Павук — вона вщчувала це — вже за спиною,.. Ще мить — i вш схопить п. 3 жахом оглянулася назад — страхiття простягало до не? cboi бридю довп лапи. 
      Кшець!.. 
      Щось рiзко вщкинуло и вбш, i вона мало не знепритомнша. 
      Огямившись, Босмшка побачила велику плямисту Жабу, що з’явилася хто-зна-звщки, а огидний павучище кудись зник. I тодi Босмшка зрозумша, що ГТ врятовано. Врятовано. Витрiшкувата Жаба проковтнула павука! 
      Вщ ycix цих переживань Босмшка зовсiм знесилша. Вона вщшукала за-тишну мшцинку i сховалася пщ листо-чок. Не хотшося Hi Усти, Hi пити. Пльки тепер вона вщчула, як ние хоботок. 
      Вже сутешло. Вода ставала дедал5 темшшою, прохолодшшою. Зовсiм зму-чена, Босмшка пшбрала шжки, старан-но вкрилася черепашкою i швидко заснула. 
      KOHEЦ ФPAГMEHTA