Ікона¹ роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. на підвіконні затишно буркотіло радіо. бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку. роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. на столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. стояла прикрита рушником ікона. роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть. увечері роман відніс ікону павлуші ханенку. отому, що в канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. а тепер от погостювати приїхав. каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної україни – їм за велике щастя. хоч рушник вишиваний. хоч ікону. і гроші вони за це ладні заплатити… роздивившись принесену романом ікону, «канадець» ханенко поклав її на стіл. - чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – дивись. ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…» - хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться. коли увечері повернувся брат антон, роман підійшов до нього: - ікону давно продав? антон вперся поглядом у темні очі романа. - давно. з рік тому, у місті. - нікому не скажу. половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом роман і пішов до хати. - розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину антон. – грошей тих давно немає. гроші ті на випускний вечір пішли. брати встали один проти одного напружені, як покручі. якось дивно покликала до хати мати. бабуся напівсиділа в ліжку. крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. поруч згорбився на стільці батько. хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах. - діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – довго я… ходила… по цій землі… живіть і ви… довго… ікону бережіть… і вона… вас… оберігатиме… дописати що сталося з і ласка іть

Jimitapark8    3   17.05.2019 10:30    8