Дмитро петрович ішов в поле. легкий, без підшивки піджак на руці. солом'яний капелюх, білі штани і сандалі на тонкій підошві. здувалися на плечах полотняна сорочка, бо вітер залітав у відкриту пазуху. йшлося добре. пагорби пливли і зеленими хвилями били об сині горизонти. молоді передлітнього сонце світило з незахмареноі висоти. жита викинули колосся. воно було ніжне і гладке, як дитячі пальчики. і жита стосувалися тими пальцями сонячних довгих струн, і промені, здавалося, грало, як золота арфа. невисокі рядки пшениці росли кущистими. вони викинули колосся, гранчасте, вузлуваті. і ноно своїми гостренькими вусиками чіплялося за сонячне світло. він йшов, облитий вітром і сонцем, під тінню пісня жайворонка. йшов в волицю - село під яремчею, де вчителював останні роки. знайти прислiвники

viktoriya212    3   26.06.2019 06:28    6