Дайте назву тексту.
з горем-бідою доплентались ми з тещею на станцію. до поїзда ще гай-гай, а людей на пероні – мов маку.
знаходжу вільне місце, кличу тещу. де там! одвірки плечем підпирає і вдає, що ми незнайомі.
а мені добре. п`ю співучу, на весняних вітрах настояну селянську говірку. незчувся, коли й дзвінок на переїзді
протискуюсь у вагон, знаходжу місце біля вікна й заплющую очі. тепер ні про що не думати, а лише слухати, слухати.
ой, людоньки, ще море ждати до того
кумо, а я що кажу? не будь солодкий, бо розлижуть, не будь гіркий – бо
ой, а де теща? забилася в куток натомленою
поїзд хитнуло, і натовп, зойкнувши в одні груди, кинувся до дверей.
– го-го-го! – ні з сього ні з того пробую голос. це таким чином у поважному викладачеві музичної школи прокидається селянський син. зараз він, плюнувши на свій замшевий “суперлюкс”, білі манжети й вишукану літературну вимову, буде завзято торгуватися й шукати в кабанчиках ґандж.
– тітко, га, тітко! чого ви правите, як за дурного хату? та у вашого товару очі споловілі йому од сили сорок рублів ціна. а як ви такі вперті, набавлю червінця – і по
теща за полу несамовито смикає:
– ти на на хвостики дивись! шилом хвостики! – і знову пірнула в базаровий клекіт.
ледве знайшов її, у самому кінці аж підвискує, так боїться прогадати:
– де це таке видано, щоб за порося та вісімдесят карбованців! побійся бога,
і порішили вони збавити по трояку за порося.
усякі гроші – хороші, – кажу тещі. – і такі на вулиці не
а один з кабанчиків тим часом, нанюхавши дірку в нашому лантусі, ловко піддів її п'ятаком і
улюлюкає базар звідусіль, руки наставляє. а воно, бісова кров, поміж тими руками: круть-верть, круть-
насилу зловили капосного кабанчика. дірку од черевика зав'язав і лантух на плечі.
- ходімо! (м. литвин).
З горем та бідою
Объяснение:
всі завжди по першому реченню придумують)