Дайте назву тексту.



з горем-бідою доплентались ми з тещею на станцію. до поїзда ще гай-гай, а людей на пероні – мов маку.

знаходжу вільне місце, кличу тещу. де там! одвірки плечем підпирає і вдає, що ми незнайомі.

а мені добре. п`ю співучу, на весняних вітрах настояну селянську говірку. незчувся, коли й дзвінок на переїзді

протискуюсь у вагон, знаходжу місце біля вікна й заплющую очі. тепер ні про що не думати, а лише слухати, слухати.

ой, людоньки, ще море ждати до того

кумо, а я що кажу? не будь солодкий, бо розлижуть, не будь гіркий – бо

ой, а де теща? забилася в куток натомленою

поїзд хитнуло, і натовп, зойкнувши в одні груди, кинувся до дверей.

– го-го-го! – ні з сього ні з того пробую голос. це таким чином у поважному викладачеві музичної школи прокидається селянський син. зараз він, плюнувши на свій замшевий “суперлюкс”, білі манжети й вишукану літературну вимову, буде завзято торгуватися й шукати в кабанчиках ґандж.

– тітко, га, тітко! чого ви правите, як за дурного хату? та у вашого товару очі споловілі йому од сили сорок рублів ціна. а як ви такі вперті, набавлю червінця – і по

теща за полу несамовито смикає:

– ти на на хвостики дивись! шилом хвостики! – і знову пірнула в базаровий клекіт.

ледве знайшов її, у самому кінці аж підвискує, так боїться прогадати:

– де це таке видано, щоб за порося та вісімдесят карбованців! побійся бога,

і порішили вони збавити по трояку за порося.

усякі гроші – хороші, – кажу тещі. – і такі на вулиці не

а один з кабанчиків тим часом, нанюхавши дірку в нашому лантусі, ловко піддів її п'ятаком і

улюлюкає базар звідусіль, руки наставляє. а воно, бісова кров, поміж тими руками: круть-верть, круть-

насилу зловили капосного кабанчика. дірку од черевика зав'язав і лантух на плечі.

- ходімо! (м. литвин).

EldarHolter    2   18.12.2019 00:14    8