Діалог на тему: "мій улюблений поет"

Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова. 

Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером. 

Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний. 

її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь: 

Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый... 

Там с девушкой через забор сосед 

Под вечер говорит и слышат только пчелы 

Нежнейшую из всех бесед. 

Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності. 

В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною: 

Мне голос был. Он звал утешно, 

Он говорил: "Иди сюда, 

Оставь свой край глухой и грешный, 

Оставь Россию навсегда". 

Но равнодушно и спокойно 

Руками я замкнула слух, 

Чтоб этой речью недостойной 

Не осквернился скорбный дух. 

Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни: 

И та, что сегодня прощается с милым, 

Пусть боль свою в силу она переплавит. 

ы детям клянемся, клянемся могилам, 

Что нас покориться никто не заставит! 

Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова: 

Не страшно под пулями мертвыми лечь, 

Не горько остаться без крова, — 

И мы сохраним тебя, русская речь, 

Великое русское слово. 

Свободным и чистым тебя пронесем, 

И внукам дадим, и от плена

Навеки! 

Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя: 

Нет, и не под чуждым небосводом, 

И не под защитой чуждых крыл, — 

Я была тогда с моим народом, 

Там, где мой народ, к несчастью, был.