ЗАВДАННЯ: Сформулюйте за текстом 5-6 запитань.Використовуючи ці запитання, складіть і запишіть діалог (10-12 реплік)за змістом прочитаного.
Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
— Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
— Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я — трішечки — посміхався лише до неї, і вона — трішечки — посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
— Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! — зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву.
Це був такий дисонанс у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
— Це ви, мабуть, не про нас кажете…
— Ні, я про вас! — Перехожий аж тупнув ногою.
— Даруйте, але ми нічого не робимо.
— Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
— У нас немає ніякого щастя, — посміхнулася йому дівчина. — У нас є тільки радість.
— І до того ж у кожного своя, — докинув я.
— Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, — вичитував нас перехожий.
— Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? — допитувався я, хоч не сподівався ні якої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й насправді утнув щось дуже гарне.
— Ви, певне, думаєте, що ми закохані? — раптом запитала дівчина.
— У всякому разі, якісь там фіглі-міглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
— Та ми навіть незнайомі! — засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
— Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися куди влучу...