За Василем Скуратівським
БЕРЕЗЕНЬ
Гарний сьогодні видався день. Яскраве березневе со-
нечко голубить зір. На душі від того весело й святково.
Бабуся повитягали з-під припічка всілякі вузлики, пе-
редивляються їх. Чого там тільки нема! Он наїжачилося
насіння моркви, плескатіють бубки огірків, крадькувато
визирають темно-коричневі клубочки бурякової розса-
ди, дрібніють мачинки цибулі та щавлю...
— Бабусю, чого це ви так рано взялися за насіння? —
запитую з подивом. — Ще ж не вся земля розмерзлася.
— Воно-то так. Але ж незабаром земля стужавіє.
Одразу скільки роботи прибавиться: скопувати грядки,
садити й сіяти. А перед тим як висівати розсаду, треба
вже знати, чи справно вона перезимувала, чи гарно
проростатиме. Отож заздалегідь і перевіряють, яка вона.
— А як це зробити?
— Ось візьму з кожного вузлика по пучці розсади,
замочу її у воді. За тиждень-другий вона мусить
обов'язково набубнявіти. Та й час уже не такий ранній,
як тобі здається. Вісімнадцятого березня день почне
переважувати ніч. А коли надійде теплий Олексій, то,
кажуть, розсаду в хаті посій.
— А коли ж Олексій настає?
— Він завше дотримується одного числа — тридця-
того березня. На теплого Олекси пасічники вже мусять
винести в сад вулики, щоб бджоли зробили обліт. А для
цього потрібне тепло. Тому й теплим його назвали.
За роботою незчулися, як у хату дідусь зайшов.
— З Новим роком вас, добрі люди!
Я здивовано глянув на нього. З якої це нагоди?
— Ви, дідусю, — кажу сміючись, — переплутали пори
року. Весна ж надворі!
Він усміхнувся, але ні слова не сказав у одвіт.
Натомість пішов до лави, сів біля вікна. Потім зняв
шапку, розстебнув гудзики на кожушині:
129