Як я розумію прислівя свій розум май, та інших питай

Людей питай, а свій розум май. Кожному доводиться колись стикатися з чимось, чого раніше ніколи не бачив, жодного разу не робив. І тоді доводиться звертатися по до до інших людей, можливо, старших, а можливо — просто таких, хто напевне знає, як розв’язати дану проблему. Немає нічого ганебного в тому, щоб попросити поради. Тільки дуже горді, аж до бундючності, люди віддають перевагу тому, щоб зробити щось навмання, проте дуже часто вони й зазнають поразки, не впоравшись зі справою.Та не можна, отримавши пораду й використавши її, просто забути про неї. Краще запам’ятати, яким чином, завдяки чому було розв’язано проблему — тобто навчитись, як діяти, якщо вона знову трапиться. Ми завжди звертаємося по пораду до людини, думку якої поважаємо, однак ця думка є не чим іншим як знанням, котре набула колись ця людина. В усі часи глибоко вшановувалися люди, які мали великі знання, — науковці, лікарі, будівники. Прізвища найвидат-ніших з них пам’ятатимуть навіть наші нащадки, бо вони застигли в назвах вулиць, проспектів, станцій метро багатьох міст не тільки нашої, але й інших країн. Говорячи про знання, не слід забувати й про навички, які ми використовуємо в побуті: для їх набуття не потрібно закінчувати університети, та все ж і цього нас навчають батьки, бабусі й дідусі. Напевне кожна молода дівчина питала колись у своїх матусі чи бабусі, як приготувати якусь страву, а кожен хлопець одного дня питав батька чи дідуся про те, як полагодити радіоприймач.

Звичайно, мати свою думку, свою позицію потрібно, але необхідно радитися і прислуховуватися до думки людей, які не бажають тобі зла. В основному, до думки батьків. Свої принципи знищувати теж не потрібно, але завжди можна знайти розумний компроміс. 
Немає людей, які ніколи не помилялися. Саме тому треба поцікавитися, що думають інші на рахунок того чи іншого.