Твір на тему: «Лист сучасного читача до Онєгіна»

Роман “Євгеній Онєгін” – це не тільки кращий твір Пушкіна, цей кращий добуток всієї

Росіянці літератури. “Енциклопедія російського життя”, на думку В. Г. Бєлінського, містить у собі так багато

Значимого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки,

Щиросердечні переживання й, звичайно ж, любов. Роман містить у собі кілька частин, які при бажанні

Можна розглядати як самостійні добутки в контексті циклу. У даній роботі ми розглянемо

Два листи (Тетяни і Євгенія) як ключ до розуміння образів головних героїв.

Сучасні Пушкіну читачі із захватом приймали перші розділи, декабристи ладили Онєгіна в

Передові люди століття, очікуючи романтичної поеми. Пушкіна уважно стежив за відкликанням публіки, про що

Свідчить його переписка із друзями – В’яземським, Жуковським, Плетньовим.

Якщо умовно розглядати “Євгенія Онєгіна” як центральний добуток усього творчості

Пушкіна, те все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це рівною мірою й поема

“Руслан і Людмила” – перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем.

1823 рік – початок роботи над “Євгенієм Онєгіним”. Протягом восьми років роботи над романом

Мінялася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), мінявся самого Пушкіна (розчарування в

Русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя й на весь роман – плід

Восьмирічних праць.

Трактування образа Євгенія Онєгіна було дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку:

“Тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження; онегинская нудьга не може зробити з

Себе нічого, крім безглуздостей і гидот”.

А думка Бєлінського інше: “Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина”.

Достоєвський уважав Онєгіна “блукачем у рідній землі”, що “відірваний від народу, від народних сил”.

Образ же Тетяни завжди підносився до “натури геніальної”. На думку Достоєвського, Тетяна

Гідна бути заголовною героїнею роману, тому що “вона глибше Онєгіна й, звичайно, розумніше його”.

“Милий ідеал” – дбайливо збережений Пушкіним образ, він непорочний, гармонічний і доконаний. По-

Різному сприймалася остання сцена пояснення з Онєгіним. В. Набоков, як і Бєлінський, засудив

Рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це “верескливою чеснотою”, що “повторює

Зазубрену репліку”.