Тематика історичних пісень та дум. ответьте

Объяснение:

Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. Найдавніший текст історичної пісні, який дійшов до нас, – фрагмент пісні про перемогу франкського короля Хлотаря II (613–629) над саксами. Про розуміння франкською елітою значення історичних пісень свідчить указ короля франків Карла Великого про їх збирання та записування.

12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда", Едда тощо). Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Генеза історичної української пісні тісно пов'язана з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування[1].

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Відмінність між ними В. Антонович і М. Драгоманов бачили в тому, що історичні пісні – "загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії". Як й історичні думи, історична пісня є зразком епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою. В думах широко застосовуються речитатив з елементами імпровізації і схильність до бардівського виконання, а в історичній пісні перевага віддається мелодійності й правильним, здебільшого дво- і чотирирядковим строфам та колективному виконанню. Ще однією особливістю пісні є лаконізм, чітка музична ритміка, перевага ліричного елементу над епічним[1].

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь у середині XIX століття.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.