Іть знайти багато віршів володимира вихруща завтра здавати один вірш

Вітер накличе щедротної зливи Яка із гілля пообтрушує цвіт Моє відгукнеться кохання щасливе І випурхне із-під зарошених віт. Приспів: А білі черемхи мов долі дівочі Стоять серед гаю в обіймах весни Над ними блакитність і зоряні ночі І мрії казкові забілені в сни. Білі черемхи ранкові сувої Роси вишиванка на тім полотні Що мати наткала із пряжі нової Й пошила сорочку на щастя мені
 
Де б не був, в якім краю - Маю доленьку свою. Солов'їв плекав для неї В молодім гаю. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Через гори навмання. | (2) Чорні вуса підкручу, Буйний вітер приручу, Через гори, через доли Вільним птахом полечу. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Без дороги навмання. | (2) Де б не був, в якім краю - Маю зіроньку свою. Солов'їв плекав для неї В молодім гаю. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Через гори навмання.


 П'є моє коріння сік землі, День лежить на білому крилі, Подих вітру схилює жита, Пролітають стомлені літа... З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе. З нами линуть у добрі і у журбі Материнські очі голубі. Чарівлива пісня живить нас І сумління сповідає час. З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе. Є в моїх садах мале село, Є криниця, чисте джерело, А коли вертаюсь я з доріг, Я цілую батьківський поріг. З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе.

Хоч сторона моя багата,
Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі — рідна хата
Під ясеновими крильми.
У ній тепло, і очі мами,
І доброта її руки,
А над смутними образами
Горять барвисті рушники.
Тут батьків труд і труд матусі,
Поліття чесне, не рясне,
А хліб домашній на обрусі —
Неначе сонце весняне.
Йдемо додолу, як на свято,
Любуємося ворітьми:
Найкраща в світі рідна хата
Під ясеновими крильми

Вітер накличе щедротної зливи
Яка із гілля пообтрушує цвіт
Моє відгукнеться кохання щасливе
 І випурхне із-під зарошених віт.
 А білі черемхи мов долі дівочі
 Стоять серед гаю в обіймах весни
Над ними блакитність і зоряні ночі
І мрії казкові забілені в сни.
 Білі черемхи ранкові сувої
Роси вишиванка на тім полотні
Що мати наткала із пряжі нової
 Й пошила сорочку на щастя мені